Пологи під захистом тероборони. Як столичні лікарі працювали у перші тижні війни

Лікар акушер-гінеколог Київського пологового будинку №6 «Лівобережний» Фатіма Хананова не мала плану на випадок повномасштабного вторгнення і не знала, куди їй їхати у критичний момент. По-перше, не вірила, що велика війна таки почнеться. По-друге, всі, чия думка є для неї авторитетною, лишалися у Києві. По-третє, батьки навідріз відмовились виїжджати, а вона не могла їх залишити.

З 24 лютого Фатіма днювала і ночувала на роботі, цілодобово допомагала своїм пацієнткам. «Я спиралась на своїх героїв – людей з мого оточення, якими я захоплююсь. А ще – на ЗСУ», – каже вона.

«Було дуже дивно бачити собак у лікарні»

Війна дуже сильно змінила лікарняне життя. Ми одразу переїхали жити на місце роботи, я особисто прожила там два тижні і згодом інколи залишалась на пару діб. Це дещо дивний досвід, але мені було комфортно. Ми переїхали разом з нашими домашніми улюбленцями. Було дуже дивно бачити собак у лікарні, проте планування та розміри пологового дозволяли все влаштувати так, щоб пацієнти з тваринами не перетиналися. До слова, у жодної з пацієнток не було інфекційних ускладнень, які можна було би пов’язати з утриманням тварин.

Наші санітарочки працювали по чотири доби поспіль – не було кому їх замінити, бо більшість таких працівників проживає у передмісті, доїхати вони не могли. У такі моменти лікарі брали швабри і допомагали. І це було нормально.

Дуже важливою була групова підтримка, бо хтось постійно провалювався у паніку, втрачав зв’язок із сім’єю, яка опинялася у зоні бойових дій.

Через пару тижнів ми почали виходити із шокового стану і усвідомлювати, що існує щось крім війни, тож організували просто у лікарні можливість зробити манікюр, педикюр, епіляцію, стрижку та фарбування волосся… І якби потрібно було ще щось, ми б і це змогли.

Одягали і маму, і дитину

У нас у лікарні було абсолютно все необхідне і ще трошки. Волонтери попривозили доглядову косметику для немовлят, підгузки на будь-які розміри, суміші, новий одяг, у тому числі теплий. До нас часом потрапляли пацієнтки геть без нічого – от у чому були, у тому і виїхали з дому, а далі збиралися їхати ще кудись, можливо, за кордон. Такі породілля отримували все необхідне, у тому числі і бебі-бокси та одяг для себе, медикаменти – вони у нас були будь-які, навіть із запасом.

Як війна змінила протоколи

Війна влаштувала нам зміни у медчиній практиці. Розумієте, вести пацієнтів до пологів, приймати пологи, вести пацієнтів після пологів значно простіше, керуючись протоколами. Але під час війни виявилося, що якщо виписати жінку через день після пологів, у неї не трапляється жодних ускладнень, і тримати її у лікарні по 3-4 доби немає необхідності. Так само з антибіотиками: якщо немає прямих показань, то призначення антибіотиків з метою перестраховки теж не потрібно. Зараз ми швидко виписуємо пацієнток, не тримаємо без необхідності – і нічого поганого не відбувається.

Немовлята і мами у безпеці

У лікарні трохи змінились підходи до забезпечення безпеки. У нас і раніше була охорона, але з початком війни приставили ще й тероборону. І це було дуже потрібно, бо траплялися пацієнти, які викликали недовіру, необхідно було ретельно перевіряти документи. До слова, і на території пологового чергували хлопці з тероборони – одного разу вони навіть спіймали мародера, який намагався залізти в одну з автівок біля лікарні. Крім того, тоді починали з’являлися повідомлення про те, що вороги заволодівали машинами швидкої допомоги, тому всіх потрібно було перевіряти.

Чому вагітні не виїхали з Києва

Настільки приємного спілкування, яке було у мене з пацієнтами під час бойових дій на початку березня, у мене не було ніколи раніше. І це при тому, що до нас у лікарню потрапляли і пацієнтки, які планували народжувати у приватних клініках, тобто із запитом на високий рівень комфорту. Я думаю, через війну дещо змінилась домінанта, і якісь речі перестали мати аж таке велике значення. Натомість була атмосфера повного взаєморозуміння, взаємодопомоги. Чоловіки перетягували матраци, коли була необхідність. Не було жодних претензій, жодних скандальних ситуацій, жодного невдоволеного пацієнта. До слова, не було жодного випадку панічної атаки серед пацієнтів, жодної істерики – при тому, що періодично лунали сирени.

Вагітні жінки, які на той момент не виїхали з Києва, мали свої причини лишитися. Хтось вирішив не вирушати у дальню і непередбачувану дорогу, коли є висока вірогідність того, що пологи от-от почнуться. Хтось принципово не планував нікуди виїжджати, вони жили у своїх квартирах та навіть не спускалися в укриття. І ще дружини військовослужбовців, які вирішили чекати на чоловіка вдома.

Лікарі консультували і консультувалися

У зв’язку з тим, що багато жіночих консультацій не працювали, і багато жінок лишилися без зв’язку зі своїм лікарем, кількість важких пацієнток дещо зросла. Ми намагалися допомогти в режимі онлайн ще на етапі останніх тижнів перед пологами: працював наш сайт, сторінка у Facebook, ми відповідали цілодобово на будь-які запитання. Якщо такі пацієнтки до нас потрапляли, ми діяли за протоколом. І я особисто навіть зверталась до лікаря, автора одного з протоколів, і він мені не відмовив.

Найбільший страх лікаря Хананової

Я боялася, що до нас у лікарню привезуть поранених, а я не зможу допомогти. Крім того, у мене був колосальний страх, що привезуть пацієнта після Бучі. Розумієте, ми не надаємо психологічних консультацій. А це той момент, коли необхідно було би поєднувати у собі і лікаря акушер-гінеколога, і психолога, аби не травмувати людину під час огляду. Огляд у гінеколога – це взагалі інтимно, а огляд пацієнтки, яка пережила війну і насилля – це щось особливе.

Про грудне вигодовування

Під час війни ми вкотре переконалися, наскільки це надважливо. Дитинка моєї подруги, яка безпосередньо перебувала у підвалі Бучі, не голодувала саме завдяки грудному вигодовуванню.

Наталія Сокирчук, «Главком»