Сьогодні виповнюється шість років із дня вбивства легендарної Аміни Окуєвої

30 жовтня виповнюється шість років із дня загибелі лікарки, громадської активістки й військовослужбовиці чеченського походження Аміни Окуєвої. Увечері 30 жовтня 2017 року в 10 км від Києва, на залізничному переїзді в селищі Глеваха, невідомі розстріляли автомобіль, у якому вона їхала разом із чоловіком Адамом Осмаєвим родом із Чечні. Від влучань у голову 34-річна Аміна загинула на місці, Адама госпіталізували з пораненням в ногу.

У 2014 році подружжя вирушило добровольцями на Донбас, служили в полку міліції особливого призначення «Київ». У лютому 2015-го, після загибелі командира Іси Мунаєва, Осмаєв очолив Міжнародний миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва. 

Убивство Окуєвої

«Ми переїхали переїзд і там Г-подібний поворот, і на другому повороті раптово почалася стрілянина автоматична. Я відразу по газах. Аміна поруч зі мною сиділа. Обстріл йшов з правого боку, він буквально кілька секунд тривав, поки я не вийшов із зони обстрілу. Але за ці кілька секунд, на жаль, у неї поцілили. Я зупинився, думав, почнуть добивати, підійде хтось. Але ніхто так і не підійшов, вони виявилися боягузами і втекли. Тоді я почав уже Аміною займатися. Вона була вже без свідомості. Їй потрапила куля в голову, розтрощила череп. Я намагався, «Целлоксом», який ми завжди з собою носимо, зупинити кров. Але вона через якийсь час перестала подавати ознаки життя», – розповідав Осмаєв.

«Слідство розглядало дві основні версії вбивства Аміни Окуєвої. Це дії російських спецслужб, убивство з метою дестабілізації громадсько-політичної ситуації, створення атмосфери терору і жаху в Україні, а друга – це дії осіб, які перебувають на території Чеченської республіки, це помста Адаму за те, що він пішов проти Рамзана Кадирова та його оточення», – розповідав тоді нардеп Антон Геращенко. За його словами, найімовірніше, убивць було двоє: один чекав на повороті з Одеської траси й давав сигнал другому, який засів у кущах зі зброєю.

Що відомо про загиблу військовослужбовицю

Аміна Окуєва народилася в Одесі, пізніше жила в Москві та Грозному, 2003-го повернулася в Україну. Була двічі у шлюбі. Першим чоловіком був Іса Мустафінов, із ним Окуєва була одружена до його смерті у 2000-2003-х. Другим чоловіком був Іслам Тухашев (прізвище за документами – Окуєв), депортований з України за порушення режиму перебування іноземців та пізніше засуджений у Росії до довічного ув'язнення за вбивство співробітників російських спецслужб в Інгушетії. З Адамом Осмаєвим познайомилася 2009-го. Офіційно у шлюбі з ним Окуєва не перебувала. Виховувала сина – 15-річного Шаміля Мустафінова.

В одному зі своїх інтерв'ю Аміна Окуєва розповідала, що під час Другої чеченської війни вона активно допомагала Спротиву в боротьбі з росіянами, але ніколи не розповідала подробиць. Єдине, що відомо з її спогадів, це те, що саме учасники Спротиву вмовили її повернутися до України та здобути медичну освіту. Причиною того був брак медиків, через що гинуло багато військових Ічкерії.

В Одесі вона вступила до медичного університету і після шести років навчання вступила в інтернатуру за спеціальністю загальна хірургія. Однак після завершення інтернатури почалася Революція гідності й Аміна Окуєва без вагань вирішила брати участь у протестах та протистояннях.

Взимку 2013 року, коли на Майдані Незалежності протести тільки переростали в Революцію, Аміна Окуєва без вагань поїхала до Києва, долучилася до самооборони Майдану й стала медикинею у восьмій Афганській сотні.

Пізніше Аміна згадувала, що ще в грудні 2013 року у неї були відчуття, що Росія нападе на Україну. Вона навіть хотіла вийти на сцену Майдану з промовою про те, що режим Януковича – пішаки, за якими стоїть очільник Кремля, але її на сцену не пустили, мовляв, це не актуально.

Після того, як Революція перемогла, на Україну чекало нове випробування – анексія Криму та початок війни на Донбасі. Аміна Окуєва одразу ж вирушила на Схід. У липні 2014 року Аміна вступила в лави добровольчого батальйону «Київ-2» як фельдшерка. Однак, за словами військової, медициною вона займалася мало. Окуєва брала участь в обороні Дебальцевого, виконуючи бойові завдання поблизу Чорнухиного на Луганщині.

Крім того, Окуєва брала участь у створенні Миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва та була його пресофіцеркою й виступала за надання батальйону офіційного статусу від МВС. У 2015 році жінці вручили орден «Народний Герой України».

На Сході вона воювала разом зі своїм чоловіком Адамом Осмаєвим. В останні місяці військової служби була снайперкою. На Донбасі Окуєва провела майже три роки.

Де похована легендарна Аміна Окуєва

Аміну Окуєву поховали в Дніпрі за мусульманськими звичаями. Публічного прощання не було, час і місце близькі тримали в таємниці, побоюючись можливих терактів. Жінку поховали поряд із могилою комбата батальйону ім. Джохара Дудаєва Іси Мунаєва. Місце поховання Аміна вказала в заповіті, який написала за чотири місяці до загибелі.

Не перший замах. Хто вбив військовослужбовицю 

12 січня 2020 року в Києві затримали підозрюваного у вбивстві. Це – 56-річний Ігор Редькін, виходець із Дагестану. Живе в Києві, за інформацією слідчих. Його ДНК виявили на покинутому неподалік місця злочину автоматі чеського виробництва.

За даними правоохоронців, до складу злочинної групи, яку підозрюють у вбивстві Окуєвої, входило семеро осіб. На ймовірних кілерів вийшли завдяки двом інших убивствах – директора представництва німецької компанії «Капарол» в Україні Павла Зможного 2016 року та начальника управління реклами й оренди Київського метрополітену Павла Миленького. Його зарізали у січні 2019 року.

У лютому 2020 року чеченський політемігрант Маміхан Умаров розповів, що з 2017 року співпрацював з українськими спецслужбами, зокрема, попередив Адама Осмаєва про одержання замовлення з Чечні на їх вбивство. Він був головним свідком у справах: про напад на Аміну Окуєву і її чоловіка Адама Осмаєва та теракту в Києві під телеканалом «Еспресо». 4 липня 2020 року поблизу Відня Маміхана Умарова вбили.

Це був не перший замах на пару. 1 червня торік на Подолі у Києві чоловік, який представився Олексієм Вернером, журналістом французької газети Le Monde, вистрілив в Осмаєва. Пізніше з'ясувалося, що «журналіст» – Артур Денісултанов-Курмакаєв, кілер чеченського походження з Санкт-Петербурга на прізвисько Дінго.

За даними поліції, «Вернер» домовився з парою про інтерв'ю. Після бесіди попросив Адама пересісти на заднє сидіння до дружини, нібито хотів вручити їм подарунок від редакції та сфотографувати. Дістав із «подарункової» коробки пістолет і вистрілив у груди Осмаєву.

Окуєва відкрила вогонь у відповідь із нагородного пістолета Макарова і важко поранила кілера. Зараз він під вартою, справа розглядається в суді. Підсудний спочатку вказував на замовлення з Москви, тепер свої свідчення змінив.