Чи є життя поза Радою. Як входять в сезон непарламентські сили

Депутатам Верховної Ради, у яких цього тижня стартує нова сесія, потрібно прийняти цілу купу реформ, гучний закон про окуповані території, зробити низку кадрових призначень та ще багато чого. Паралельно до нового політичного сезону готуються позапарламентські партії – до чергових виборів ще далеко, але багато хто починає виборчу кампанію вже зараз. За потенційних виборців треба боротися заздалегідь. Судячи з останніх рейтингів, найбільше це вдається абсолютному новачку – партії «За життя» нардепів Вадима Рабиновича та Євгена Мураєва, які відкололись від Опозиційного блоку, та вічно перспективному Анатолію Гриценку з його «Громадянською позицією». Різні соцопитування дають цим силам близько 6–8 % серед тих, хто має намір голосувати, – тобто вони більш-менш впевнено долають прохідний бар’єр. Серед інших непарламентських сил, які мають теоретичні шанси зробити це, можна виділити «Свободу», яка об’єднує зусилля з «Правим сектором» та створеним на базі «Азову» «Національним корпусом». «Главком» намагався розібратись, чи є життя поза парламентом та що задумали на осінь партії, які тільки мріють до нього потрапити.

Політ Рабиновича

Звісно, найбільший феномен під час міжвиборчого штилю – це показники «За життя». При цьому проект, що створений на базі колишньої партії Рабиновича «Центр», – абсолютно віртуальний. Але активність депутата в медійному просторі та потужна інформзброя у вигляді телеканалу NewsOne (полюбляють запрошувати Рабиновича з Мураєвим і на «112») призвели до вражаючого, хай поки теж віртуального, результату. «За життя» активно експлуатувало благодатну «тарифну» тематику, а минулої зими запам’яталось кількаденним паті під вікнами Нацбанку з вимогами відсторонення його тодішньої голови Валерії Гонтаревої. Відставки тоді так і не дочекались, але лавочку звернули так само швидко, як і розгорнули, – все-таки такі заходи доволі затратні для організаторів, які, за численними свідченнями, платили мітингувальникам і навіть не випускали їх за межі майданчика, доки ті не «відпрацюють зміну». Були великі підозри, що стільки буянити в самому центрі міста Рабиновичу та Мураєву люб’язно дозволили на Банковій, аби «перебити» протести більш серйозних політсил на кшталт «Батьківщини». Втім телекартинку було створено, новий бренд засвічено і він стрімко пішов угору.

Виборець «За життя», яка пропагує мир за будь-яку ціну й досить поблажливо ставиться до Росії, – перш за все, ті, хто голосував свого часу за Опоблок і розчарувався, через його безхребетність, або взагалі на знак протесту після Майдану не ходив на вибори. Плюс язик без кісток Рабиновича приваблює прихильників популізму всіх мастей. В Опоблоці, з фракції якого Рабинович ніяк не вийде попри неформальний розрив, розуміють електоральну загрозу з боку «За життя» і гучно називають її проектом Банкової, створеним задля розмивання опозиційного поля. Якщо це дійсно так, президентським технологам можна лише аплодувати. Зараз на новий проект явно накинув оком одіозний кум Путіна Віктор Медведчук, з ресурсами якого в Рабиновича можуть вирости ще більші крила.

Ще один прохідна на цей момент партія – «Громадянська позиція» – має довшу історію. Екс-міністр оборони Анатолій Гриценко за відсутності в парламенті та дуже скромного представлення в медіа примудряється утримувати свій невеличкий, але вірний електорат плюс нарощувати підтримку серед тих, хто розчарувався і у нинішній владі, і у опозиції. Гриценко в коментарі «Главкому» стверджує, що постійно їздить регіонами, і вважає, що нині зарано говорити про якісь протестні дії восени: «Треба дати владі шанс не робити помилок. Якщо буде робити – то одразу чутиме наш голос і бачитиме нашу дію. Коли буде намагання провести в Раді ринок землі або особливий статус Донбасу, звісно, ми разом з іншими політичними силами вийдемо на вулиці. Так само як солідарно підтримаємо Михайла Саакашвілі і його повернення в Україну».

«Самопоміч», Рух нових сил, Європейська партія, «Демальянс», «Сила людей», «Народний контроль» – перераховує Гриценко сили, з якими перебуває в постійному контакті і координує роботу штабів. Щоправда, окрім парламентської «Самопомочі», рейтинги інших перебувають у межах статистичної помилки.

Голова «Народного контролю» депутат-мажоритарник зі Львова Дмитро Добродомов, очевидно, розуміючи примарні самостійні перспективи своєї політичної сили, закликає до об’єднання в тій чи іншій формі: «Ми в постійному контакті з іншими демократичними силами. Відкриється сесія – спочатку буде гарячий розгляд трьох ключових реформ і будемо дивитись на подальші дії влади. Якщо захочуть поставити питання земельної реформи – звісно, будемо проводити протестні акції. Якщо в такому вигляді намагатимуться пропхнути пенсійну реформу – будуть відповідні дії. Плюс попереду опалювальний сезон і треба дивитись, що буде з тарифами… Взагалі реагувати треба набагато активніше, ніж голослівними заявами та виступами».

Прорив Саакашвілі

Щоправда, як саме треба активніше реагувати, численні опозиційні лідери формулюють дуже розпливчато. Так само починають говорити загальними фразами, коли розмова заходить про формати об’єднання. Наприклад, довго ходили розмови про альянс «Демальянсу» та потенційного руху Саакашвілі. Але зараз – це дві різні колони. Понад те, «Демальянс» не зміг об’єднатись навіть із карликовою та спорідненою духом «Силою людей», хоча розмови про це минулого року активно циркулювали. Співголова «Демальянсу» Василь Гацько каже, що подальшим пріоритетом для його сили буде залучення потенційних союзників, які поки перебувають поза межами політичних партій і тримаються осторонь від них.

«Ми визначили коло політичних союзників – це «Самопоміч», Рух нових сил, «Громадянська позиція», – перелічує Гацько. – У разі проведення виборів – президентських чи парламентських – ця координація буде дуже тісною. Бо йти на вибори дісятьма політичними силами – це самогубство, яке продовжить життя корумпованій системі». Серед тем, які є зараз ключовими для опозиціонерів, лідер «Демальянсу» називає створення Антикорупційного суду, скасування депутатської недоторканості, прийняття закону про імпічмент, зміна системи виборів та оновлення складу ЦВК і деполітизація силових органів.

«Демальянс» із Рухом нових сил вже проводять спільні акції – наприклад, під стінами СБУ проти монополізації ринку автогазу, що рекордно здорожчав останнім часом. У руху Саакашвілі, незважаючи на його сьогоднішні мляві рейтинги, безперечно, є потенціал – рішенням про позбавлення Міхо українського громадянства на Банковій до цієї сили  прикували особливу увагу. Саакашвілі та його прихильники збираються 10 вересня влаштувати шоу щодо його повернення в Україну, незважаючи на те, що прикордонники пригрозили не пустити грузинського екс-президента через анулювання його українського паспорта. Десант тих, хто зустрічатиме Саакашвілі, очікується чималий, оскільки про його підтримку заявили представники багатьох політичних сил. Екс-радник міністра МВС Ілля Ківа в своїй манері вже пообіцяв розстрілювати всіх, хто збирається приїхати в цей день на пункт пропуску Краковець. Раніше стріляти на враження по тих, хто намагатиметься порушити державний кордон, закликав Олег Ляшко.

Рух нових сил за градусом критики влади, персонально Порошенка і його найближчого оточення може скласти конкуренцію навіть «Батьківщині», яка поки є найбільш затятим критиком президента. Не дарма політологи, наближені до Банкової, лякали, що Саакашвілі готував масові акції протесту на осінь, фактично, граючи на руку Путіну. Такий собі черговий «шатун» у дії. Але якщо Саакашвілі все ж не вдасться прорватись до України, перспективи подальшого існування руху без фізичної присутності лідера виглядають загадковими.

Правофлангові

На правому фланзі, як ми вже зазначали, очевидно лідерство «Свободи» – її гіпотетичне об’єднання з «Правим сектором» та «Нацкорпусом» дасть змогу добрати ті частки відсотка, яких забракло в 2014-му. Три партії вже підписали «Національний маніфест» і анонсували на осінь новий виток боротьби з російським бізнесом.

«У «Свободи» нема поділу на політичні сезони-несезони, – каже один з нечисленних діючих народних депутатів від цієї сили Андрій Іллєнко. – Восени стартує виборча кампанія до новостворених об’єднаних територіальних громад і наші кандидати братимуть участь в виборах. У найближчі тижні буде проведено партійний з’їзд, де визначимо подальшу тактику. Плюс, звичайно, будемо запускати восени анонсовану компанію протидії російському бізнесу. І традиційно 14 жовтня – в день створення Української повстанської армії на свято Покрови – проведемо потужну акцію в Києві. Детально все буде сформульовано на з’їзді партії».

«Національний корпус», який пов’язують з головою МВС Арсеном Аваковим, запам’ятався тим, що в останній пленарний тиждень минулої сесії просто заблокував входи-виходи до Верховної Ради, вимагаючи позитивного голосування за зняття недоторканності з п’яти депутатів. Така гра мускулами стала несподіванкою навіть для багатьох соратників Авакова, які опинились у пастці. Цікаво, чи буде «Нацкорпус» вдаватись до такої «технології» знову. Колишній депутат від БПП, а зараз позафракційний Олег Петренко, який приєднався до лав «Нацкорпусу», припускає, що так: «Нас стовідсотково знову побачать під Верховною Радою, якщо влада зайде за червоні лінії, які ми прописали в нашому маніфесті – це продаж землі, підняття пенсійного віку, ігри з законом про окуповані території і так далі. Ми не дозволимо за ці червоні лінії заходити, в тому числі, акціями прямої дії під стінами Верховної Ради. Політичний сезон точно почнеться з жорсткої турбулентності, і буде велика кількість приводів, аби активні пасіонарії проявили свою позицію».

До трьох націоналістичних сил не долучилася «Дія» Дмитра Яроша. «Окрім підписання меморандуму про співпрацю в певних напрямах, там не відбувається спільної роботи, – вважає найближчий соратник «провідника» Андрій Шараскін (Богема). – Мови про об’єднання там не йшло і, думаю йти не буде. Та і сама ця комбінація трохи дивна».

Наступні плани «Дії» Шараскін бачить так: «Ми продовжуємо боронити нашу землю. Наші ключові завдання – мобілізаційна, патріотична і волонтерська робота. Зовнішній ворог і агресор – це питання №1. Також ми будемо підтримувати законопроекти про територіальну оборону, про самозахист, вирівняння дискримінаційного закону про статус учасників бойових дій. Якщо у парламенту не буде такого розуміння, звісно, ми будемо залучати велику кількість людей, але з позитивним порядком денним».

На ультрапатріотичний електорат орієнтується і партія «Укроп», яка вже встигла вибудувати досить розлогу структуру та отримати чималі фракції в багатьох місцевих радах. У міськраді Дніпра наприклад, незважаючи на всі конфлікти та пертурбації, фракція «Укропу» є ключовою частиною більшості в міськраді. Проте на всеукраїнському рівні не все так райдужно – рейтинг партії близько 1%.

Геннадій Корбан, який свого часу «бузив бузу» щодо впливу на партію, за твердженнями «укропівців», майже не втручається в партійне життя після того, як комісію з партійного контролю, яка має реагувати на можливі конфлікти, очолив особисто Ігор Коломойський. Заступник олігарха в цій комісії діючий нардеп Віталій Купрій так описує плани «Укропу» на осінь: «Ми занепокоєні тим, які ініціативи вийдуть з Адміністрації президента щодо урегулювання ситуації на Донбасі. Якщо знову буде спроба надати особливий статус, ми, як і минулого разу, будемо потужно впливати, щоб цього не було. Також ми запланували підтримку руху за цивілізоване розмитнення вживаних європейських автомобілів і підтримуємо акцію протесту 6 вересня біля стін Верховної Ради. Крім того, у нас є інформація про великі обсяги контрабанди дизельного пального, які пов’язують із паном Медведчуком. Якщо ДФС не зупинить це, ми, можливо, будемо пікетувати в регіонах станції, куди приходять нафтопродукти по фіктивних документах».

Купрій наголошує, що, незважаючи на колишню нищівну критику діяльності Саакашвілі, нині «Укроп» та особисто Коломойський виступають в його підтримку: «Всі, хто незадоволені нинішньою владою, – ситуативно наші партнери».

Нові ліві

На лівому фланзі, який осиротів після того, як звідти вибили Компартію, відбувається деяке пожвавлення. Так порослу мохом Соцпартію несподівано очолив уже згаданий скандальний Ілля Ківа, але поки незрозуміло, як новий імпозантний очільник збирається воскресити цей труп.

Порожню нішу також намагається зайняти проект «Соціалісти» колишніх «регіоналів» Леоніда Кожари та Олексія Плотникова. Партія навіть не пошкодувала грошей на біг-борди з вітанням Кожари з Днем незалежності. Один із постулатів «соціалістів» – зміна зовнішньополітичного вектора, оскільки «в Євросоюзі нас ніхто не чекає», тож Кожара з Плотниковим розраховує на частину антизахідного електорату своєї колишньої партії.

«Керівництво партії буде їздити по регіонах – це те, що ми можемо собі дозволити, особливо в умовах нинішнього недемократичного режиму. Вуличних акцій не плануємо, – ділиться планами Кожара. – Плюс продовжуємо процес об’єднання лівих сил. Були переговори з СПУ, але там зараз дещо незрозуміло – юридичне тіло партії захоплено рейдерським шляхом. Ми зацікавлені, щоб члени інших партій («Республіка», «Справедливість», Соціалістичний конгрес молоді) ставали членами нашої».

Кожара переконаний, що з 63 % електорату, який не визначився з вибором, половина з задоволенням віддала б голоси якраз за ліві партії: «Чим бідніше суспільство, тим більше запит на такі сили зростатиме».

Удалося поговорити «Главкому» і з колишнім гегемоном «лівого сектору» Петром Симоненком. Заборонена Компартія не йшла на вибори в 2014-му, а в місцевих виборах брала участь під назвою «Нова держава».

Симоненко запевняє, що наразі заборона Компартії не діє: «Ми досі не заборонені, нас підтримала Європа – в ЄСПЛ вже прийнято два наші подання по грубим порушенням прав людини і свобод в Україні. В Апеляційному суді в Україні більше року розглядається наша справа, і прийнято рішення, що поки Конституційний суд не розгляне подання депутатів про неконституційність закону про декомунізацію, в апеляційній інстанції розгляд цієї справи припинено. Зараз наша головна задача – донести до кожного, який шарлатанський режим вони привели до влади і до чого це призведе найближчим часом».

Боротьба з ненависним режимом – це, звісно, велика мета, але восени реальною пробою сил для непарламентських партій стануть більш приземлені завдання. Вже 3 вересня стартує новий цикл виборів в новостворені об’єднані територіальні громади, на яких мають шанси такі поки що локальні проекти як «Наш край», Аграрна партія та інші.

Павло Вуєць, «Главком»