«ДНР» та «ЛНР» прорвались в ООН. Що задумали в Кремлі?

З моменту утворення в 2014 році «квазіреспублік» «ДНР» та «ЛНР» Москва всіляко намагається зробити їх в очах світового співтовариства повноцінними суб’єктами. Такого ж ставлення до своїх маріонеток Росія вимагає і від України, закликаючи Київ до прямого діалогу з «Донецьком та Луганськом». Поки ці спроби є не надто успішними: максимум суб’єктності, який є у представників «республік», – це участь на других ролях в засіданнях Тристоронньої контактної групи. Про їхнє залучення до якихось серйозних міжнародних майданчиків і мови не йде.

Але в Кремлі, вочевидь, керуються принципом «вода камінь точить». У середу Росія організувала онлайн-засідання Ради безпеки ООН за участі представника РФ в ООН Василя Небензи в ролі такого собі модератора, представників «ДНР–ЛНР» Наталії Никанорової та Владислава Дейнеги та близького до кума Путіна Віктора Медведчука політолога Михайла Погребинського. Останній нібито представляв українську сторону.

Засідання відбувалося у форматі Арріа – неформальних зборів без дотримання процедур, права вето чи інших механізмів, які передбачає Рада безпеки ООН. Власне, Україна, всі члени ОБСЄ та США просто проігнорували цей «міжсобойчик», а його трансляції навіть не було на сайті ООН. Голова міжнародного комітету Ради Федерації Костянтин Косачев обурився бойкотом такого «історичного» заходу та звинуватив Захід в небажанні почути альтернативну інформацію про Донбас безпосередньо від «представників Південного Сходу України».

Українська делегація в ТКГ відреагувала в «фейсбуці» на цей дивний захід і відмітила кілька його особливостей. Зокрема, те, що під час цієї «дискусії» пролунала пропозиція щодо проведення на окупованих територіях референдуму щодо їхнього статусу – в Києві побачили загрозу визнання Росією цих утворень. Окремої уваги також заслуговують деякі висловлювання російського представника. Він припустив, що зустрічей в Нормандському форматі може більше не бути, а також зробив напівсенсаційний «камінг-аут», що на Донбасі відбувається не внутрішній, а «політичний конфлікт між Росією та Україною».

Наша делегація в ТКГ зробила висновок, що Москва намагається замінити процес врегулювання в Нормандському форматі «дискусією між здоровими силами в Україні та представниками республік «ДНР» та «ЛНР» та «легітимізувати свої маріонеткові утворення шляхом залучення їх на вищі міжнародні майданчики, зокрема ООН, та шляхом можливого проведення псевдо-референдуму». Член української делегації в політичній підгрупі ТКГ Сергій Гармаш в бліц-інтерв’ю «Главкому» оцінив нові креативні кроки росіян.

Росія давно вже обрала тактику на легітимізацію «республік». Що змінилось після вчорашнього зібрання під егідою ООН?

Я не побачив ознак зміни Росією тактики. Це все спостерігалося ще з 27 липня, коли Дмитро Козак (заступник керівника Адміністрації президента РФ, що опікується «українським питанням» – «Главком») відправив Франції та Німеччини листа про те, що треба принизити роль «Нормандської четвірки» і віддати вирішення всіх спірних питань в ТКГ. Зараз Росія просто входить в прямий конфлікт з Францією та Німеччиною, відкрито перейшовши до шантажу і докорів. Позавчора російське МЗС зробило заяву про те, що Франція необ’єктивно ставиться до України, раніше Лавров заявив, що Франція та Німеччина зрадили Росію. Приниження ролі «Нормандської четвірки» з боку Росії, думаю, викликатиме і зворотну реакцію аж до можливого підсилення санкцій. Особливо якщо мова буде йти про якийсь референдум на окупованих територіях, що вчора пропонували. Але я особисто не вірю, що Росія визнає «ДНР–ЛНР». Це буде означати вже повну серйозну ізоляцію, особливо враховуючи фактор нового президента США Джо Байдена. В такий спосіб росіяни просто підвищують ставки.

Дивний формат проведення онлайн «Ради безпеки ООН» за участю представників «ДНР–ЛНР» та близького до Медведчука політолога Михайла Погребинського, який представляв Україну, – це що взагалі було?

Вони вже анонсували подібні заходи, коли сідає представник Росії, хтось з України і робиться вигляд діалогу на високому міжнародному рівні. Але це все робиться для внутрішнього споживання і для того, щоб представити «ДНР–ЛНР» ледь не визнаними на міжнародному рівні суб’єктами. Насправді це – цирк. Росіяни ж планували, що це все відбудеться за участі всіх членів Ради безпеки ООН, а виявилось, що незрозуміло хто розмовляв незрозуміло з ким. Кого там, власне, представляв Погребинський?

На думку росіян, «здорові сили в Україні».

Мені цікава була фраза Небензи, що це – міждержавний політичний конфлікт між Росією та Україною. Скоріш за все, він обмовився, хоча це може буде і «сермяжна» правда про участь РФ в політичному конфлікті з Україною. Тут акцент зроблено на слові «політичний», навряд чи Росія визнає себе учасником військового конфлікту.

Але при цьому спроб максимально легітимізувати «Донецьк и Луганськ», які, як запевняє Росія, і є учасниками військового конфлікту, вона не залишає.

Вона це робить з першого дня конфлікту, але проблема в тому, що ОБСЄ зараз почала підігрувати в цьому і також займається легітимізацією цих недодержав, принаймні в переговорному форматі. Але наша делегація вже почала реагувати на це.

Чому, на вашу думку, ОБСЄ почала підігрувати Росії в цьому?

ОБСЄ, як і взагалі західній дипломатії, притаманне прагнення до стабільності, причому неважливо якої. Мені здається, в цьому їхня проблема: вони уникають загострення на фронті будь-яким шляхом. А про наслідки вони не думають – Нагірний Карабах ОБСЄ, на жаль, нічому не навчив.

Російські переговірники вже неодноразово висловлювалися в тому ключі, що діалог зайшов в тупик і звинувачували в цьому, звичайно, Україну. Чи ви допускаєте, що від різких заяв Кремль може перейти до різких дій та зміни наративу на кшталт визнання «республік», остаточного виходу з Нормандського формату?  

Не думаю, що Росія готова до зміни наративу. У неї є два важелі впливу на Україну – наші заручники та ситуація на фронті. Думаю, вони будуть використовувати ці важелі, аби зробити Україну більш поступливою.  Якщо в Росії буде політична воля, то можна припустити, що вона скористається тими ж Мінськими домовленостями, аби піти, зберігши обличчя. Ми на це сподіваємось, але поки я не бачу симптомів того, що Росія хоче це зробити.

Про які реальні просування по лінії ТКГ можна говорити? Бо група регулярно збирається, щось обговорює, але який конкретний результат на виході і яких проривів можна очікувати найближчим часом?

В політичному плані я не дуже вірю в просування, а в гуманітарному – ми відкрили два нових КПВВ. Тепер завдання – змусити ту сторону їх відкрити і думаю, це буде зроблено, принаймні, в Луганській області. По обміну все дуже сильно залежить від наших міжнародних партнерів. Не можна казати, що якщо великих просувань нема, то процес перемовин не має сенсу. Просто очікувати швидких результатів від цього процесу не можна – якщо у одної сторони конфлікту нема політичної волі його завершувати, вона його не завершить. Але корегувати якісь речі завдяки такому інструменту як ТКГ ми можемо.

Павло Вуєць, «Главком»