Дуже прості рішення. Що корисного зробив Саакашвілі і його «Офіс» за рік існування

Президент Грузії Саломе Зурабішвілі, перебуваючи в Україні, легким напівнатяком торкнулася проблеми, яка могла стати каменем спотикання для двосторонніх відносин.

Проблема ця – Міхеіл Саакашвілі – політик, заочно засуджений у себе на батьківщині та оголошений у розшук. І – керівник «Офісу простих рішень і результатів».

Дипломатичний скандал і… затишшя

Як відомо, у травні 2020 року Грузія відкликала свого посла в Києві для консультацій у зв'язку з призначенням Саакашвілі на посаду голови виконавчого комітету Національної ради реформ при президентові України. Офіційний Тбілісі назвав нове призначення Саакашвілі неприйнятним. У підсумку – посла не було в Києві майже рік, але 22 квітня 2021 Теймураз Шарашенідзе повернувся до виконання своїх обов’язків. Глава дипломатичної місії знову зайняв посольське крісло після перемовин Зурабішвілі та Володимира Зеленського.

«У 2020 році я висловила жаль через проблеми в наших відносинах», – м’яко нагадала про тодішні події Саломе Зурабішвілі. Але, додала вона, «коли ми відзначатимемо в Грузії День незалежності, я не хочу, щоб він завершився без висловлення підтримки Україні на знак солідарності». Грузинська лідерка, таким чином, підвела риску під історією з колишнім президентом її країни. Екстрадиції Саакашвілі ніхто не вимагатиме, і стосунки через нього не псуватиме також.

Міхеіл Саакашвілі може й надалі залишатися в Україні та займатися тут… Власне, а чим займається у Києві екс-президент Грузії весь останній час?

Сім добрих справ

Для початку розберемося із дефініціями. В Україні реформ так само багато, як й інституцій, які їх впроваджують. Отже, існує Офіс реформ при Кабінеті міністрів. Але це не той офіс, стосунок до якого має Саакашвілі. Урядовий офіс реформ – це консультативний орган, очолює який міністр Кабінету міністрів.

Є також Національна рада реформ (НРР) при президенті України. Вона складається зі спікера ВР, прем’єра та віце-прем’єра, ряду міністрів, секретаря РНБО, голови Нацбанку, представників громадських організацій та – увага! – голови Виконавчого комітету реформ та його заступника.

Саме цим головою Виконавчого комітету і є Міхеіл Саакашвілі. Роль же його заступника виконує Олександр Ольшанський. А що таке тоді «Офіс простих рішень та результатів»? По суті, це і є той таки Виконавчий комітет. Просто Саакашвілі подобається йменувати цю структуру саме так.

У «Офісу простих рішень» є своя сторінка в мережі, тоді як Національна рада реформ не має окремого ресурсу, вона прописана на сайті президента України.

Вивчивши Інтернет-сторінку «Офісу простих рішень», можна помітити, що вона має дві головні кнопки – «Законопроекти» та «Статус реформ». Перша відкриває доступ до Гугл-диску, де, власне, законопроекти зібрані.

Друга веде до таблиці в форматі docs.google, яка відображує рішення НРР. Перші з них датовані червнем 2020 року, останні – березнем 2021-го.

Якщо говорити коротко, то НРР займається в першу чергу дерегуляцією. А, точніше, реформою Державної регуляторної служби, Антимонопольного комітету, Держпродспоживслужби, Укрпатенту.

Окрім іншого, «Офіс простих рішень» брав участь й у написанні законопроекту про спрощення процедури залучення приватних інвестицій у збереження об'єктів культурної спадщини. Адже дерегуляція – це і є передусім спрощення, мінімізація бюрократичної складової.

Був задум спростити також регулювання трудових відносин – відповідний законопроект вже вийшов з-під пера «Офісу простих рішень».

Наступна царина докладання зусиль НРР – охорона здоров'я. В ній «Офіс простих рішень» займається впровадженням медичного страхування та концесією медичних установ. Щодо останнього, то ідея тут така. Концесіонер може отримати установу охорони здоров'я терміном на 30 років із зобов’язанням значно поліпшити її роботу упродовж перших 1,5 року та підняти зарплату медпрацівникам мінімум на 50%.

Не будемо гадати, чи з’являться потенційні концесіонери, а перейдемо до третього сюжету – освіти. Реформа, яку намагаються впровадити тут, звучить подібно до ідей Уляни Супрун: «Гроші ходять за студентом». Тільки кошти з держбюджету отримуватимуть не лише виші (як свого часу – сімейні лікарі), але й самі студенти. За успіхи у навчанні останнім видадуть ваучери, які частково покриватимуть вартість навчання, і навіть у закордонних ВНЗ.

Крім освіти, здоров’я та дерегуляції, НРР займається сумновідомою ДАБІ – Державною архітектурно-будівельною інспекцією. Вона, як відомо, не відрізняється ані прозорістю виданих на будівництво дозволів, ані трепетним ставленням до пам’яток старовини. Що пропонується зробити у цій сфері? Переписати наново державні будівельні норми та принципи роботи містобудівного кадастру.

П’ятий напрям – економічний паспорт українця. Дещо дивна ідея, яка нагадує радянську традицію турботливих дідусів та бабусь заводити ощадну книжку на ім’я онука. Діти, народжені у 2022 році, отримають в 2040-му (тобто на своє 18-річчя) економічний паспорт, де, вочевидь, буде певна сума. Сума ця представлятиме собою відсотки від ряду операцій, які проводитиме держава. Зокрема, від приватизації, рентної плати, від дивідендів державних підприємств. Тобто чим краще буде життя у державі загалом, тим більший відсоток надійде на рахунок дитини. Але розпоряджатися на власний розсуд такими грошима 18-річна особа не зможе. Кошти йтимуть винятково на навчання.

Окрема тема – це митниця, яку Міхеіл Саакашвілі реформує і якою також займається «Офіс простих рішень». Акцент на митниці як пріоритеті номер один свого часу зробив президент Зеленський. «Ми з ним (Саакашвілі – Авт.) багато про це говорили. Він розповів, що свого часу поставив нових людей на митниці, потім усіх розігнав. Через деякий час поставив інших – і довелося розігнати знову. Ну, така складна річ реформа митниці. Я дуже хочу, щоб він нею займався», – казав Зеленський рік тому.

Щодо митниці, то поки що «Офісом простих рішень» розроблено концепцію з відкритого митного простору та уніфікації митних ставок. Також президент зареєстрував законопроект про криміналізацію контрабанди – ідейні натхненники такої норми, судячи з усього, знаходяться в НРР. Мова про законопроект №1445-ІХ, який передбачає жорстке покарання для порушників митних правил. Документ, який представив президент, пропонує саджати контрабандистів на 11-12 років.

Остання, сьома сфера, яку реформуватиме в тому числі й «Офіс простих рішень» – це сфера судова. Вона надто неосяжна, аби надати її на відкуп лише команді Саакашвілі. Проте остання також намагається впливати на підготовку законопроектів (деякі з яких потім активно критикує Венеціанська комісія), зокрема, на законопроекти про відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів і про перезавантаження Вищої ради правосуддя.

Частка Саакашвілі

Ознайомлення із матеріалами, які підготував «Офіс простих рішень», не дає уявлення про те, де завершуються ідеї самого Саакашвілі та починається колективна творчість. Не дають уявлення про це й інтерв’ю Саакашвілі. Його остання велика розмова з 24 каналом взагалі виглядає вкрай малоінформативною. Він із задоволенням говорить про вино власного виробництва, жаліється на корупцію та бюрократію. «Я, як якийсь зіпсований патефон, все те ж саме повторюю. Я казав час від часу, що я в розпачі. Це буває, що руки опускаються», – зауважує Саакашвілі.

Судячи з усього, одна з улюблених тем Міхеіла Саакашвілі та «Офісу простих рішень» – це тема судової реформи. Про неї екс-президент Грузії говорить найбільш часто та охоче. Судовій реформі присвячено і окремий відеосюжет на YouTube-каналі «Офісу простих рішень». Канал цей, до речі, за рік існування набрав лише 747 підписників та записав 50 відео – очевидно, що його рекламою та популяризацією ніхто не займається.

Ролик, в якому тоді ще російськомовний Саакашвілі говорить про створення єдиного судового органу («суперсуду) вийшов близько року тому назад. Головна ідея полягала в тому, щоб ліквідувати адміністративні, господарські та загальні суди, а натомість створити окружний центр правосуддя. Загалом із 764 судів має залишитися 200, «куди доступ буде полегшено і процедура буде набагато швидшою й прозорішою», – зазначає Саакашвілі. «Крім того, (необхідно) мати Вищий адміністративний суд, куди громадяни будуть звертатися щодо рішень державних органів, Вищий антикорупційний суд, Вищий Суд із питань інтелектуальної власності», – додає він.

Ідея, в принципі, не нова. Не так радикально, як про це говорить Саакашвілі, але ліквідовувати суди почали ще на екваторі президентства Петра Порошенка. За тодішньою реформою, Верховний Суд (без слова «Україна» в назві, не плутати з ВСУ) було визнано єдиною касаційною інстанцією. Це означало, що всі існуючі на той момент Вищі суди ліквідуються, а касаційні справи, які в них розглядаються, перенаправляються на робочі столи до новообраних суддів Верховного Суду.

Порошенка попереджали: йдеться про 50-70 тисяч касацій. Навіть за умови формування 100% складу суду, на кожного суддю розподілять понад 580 касаційних скарг. А якщо суд буде заповнений тільки наполовину, кількість справ перевищить тисячу. Адже менше судів не означає менше справ. Менше судів означає більше навантаження на одного суддю, і – як наслідок – більші черги за правосуддям.

Рік тому Саакашвілі виступав також і за «альтернативне правосуддя», а саме за створення інститутів третейського суду та застосування медіації. (Все це, нагадаймо, ніяк не відображено у Конституції України). Віддавав він данину і віянням останнього часу – проголошеному президентом курсу на діджиталізацію. На додачу до «держави в смартфоні» Саакашвілі запропонував запровадити і «суд в смартфоні». Йшлося про програму, яка займатиметься автоматичним розподілом справ, дозволить подавати позов онлайн, так само онлайн оплатити судовий збір чи передати докази, а також отримувати копії судових рішень тощо.

За «суперсуд» Саакашвілі жорстко критикували правники. «Питання не в кількості судів, а в їх якості. Ми маємо говорити про те, що робити із 76% громадян, які не довіряють суддям? Що робити з тим, що 112 із 113 суддів Київського апеляційного суду беруть хабарі? Що робити з Київським окружним судом? Що робити з недоброчесними членами Вищої ради правосуддя?», – риторично запитував, зокрема, голова правління Фундації DEJURE Михайло Жернаков.

«Весільний генерал» у владі «бариг»?

Після такого неуспіху із «суперсудом» публічна активність Міхеіла Саакашвілі дещо знизилася. Він і зараз буває в гостях у журналістів і, демонструючи успіхи в опануванні української мови, відповідає на їхні запитання. Але все частіше зривається на точкові атаки когось із високопосадовців та звичну для себе лексику, називаючи, приміром, міністра культури Олександра Ткаченка улюбленим словом «барига».

Але чи є сенс у подібних заявах та подібних діях? Сам Саакашвілі починає інтерв’ю 24 каналу словами про те, що він не впроваджує реформи, він лише дає поради щодо них, а відповідальність за зміни в країні лежить на її уряді та на президенті.

Це дуже перегукується з оцінкою політичного оглядача Сергія Руденка, який рік тому писав у блозі на «Німецькій хвилі»: «Саакашвілі погодився на роль весільного генерала в команді Зеленського. Вона передбачає великі медійні можливості, але, на жаль, з обмеженими реальними повноваженнями. Погодьтеся, давати поради щодо реформ і реалізовувати їх – це велика різниця».

То що ж, «Міхо» і надалі буде винятково медійним персонажем та певного роду декорацією?

«Штатна свекруха української політики»

«Саакашвілі залишатиметься в Україні, доки не зміниться ситуація в Грузії. Скажу коротко: очікування від нього були значно більшими, аніж показані результати. Але якщо його офіс працює, значить, комусь це потрібно – і владі, і тим, хто біля влади», – зауважує в коментарях для «Главкому» голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Його колега політолог Богдан Петренко – такої ж думки. Грузинський реформатор полишить наші терена ще не скоро. «У Саакашвілі є можливість впливати на українські політичні процеси, а публічність відіграє для нього чимале значення», – говорить він. Петренко критикує нашого «гостя» за кількість та якість проведених ним реформ. «Його офіс вніс двадцять із чимось законопроектів, але вони не були доведені до кінця. Перша реформа, яку повинен був здійснити Саакашвілі – це реформа митниці, але він її не провів», – констатує Петренко.

Експерт нагадує, що Саакашвілі здійснив лише одну, «точкову» реформу, пов’язану з «євробляхами». Але і це перетворення вийшло доволі невдалим. Бо «Офіс простих рішень» запропонував при розмитенні легкових авто вилучити ввізне мито, а натомість залишити тільки два платежі: акциз, який повинен розраховуватися за фіксованою формулою, а також ПДВ у розмірі 20%, який буде нараховуватися на суму цього акцизу. Але така новація суперечить укладеним між Україною та ЄС угодам, що робить її неможливою.

Не все просто і з реформуванням ДАБІ, додає Петренко. Є підозра, що Саакашвілі прагне створити замість ДАБІ нову інституцію та поставити на чолі її «свою» людину – ось і вся реформа. А діє він так в інтересах відомого забудовника, конкретніше – Льва Парцхаладзе. В кожному разі, рік тому Парцхаладзе намагалися «працевлаштувати» в «Офісі простих рішень», а лобістом такого призначення виступав голова ОП Андрій Єрмак – про це писали у ЗМІ.

На думку Петренка, всі перетворення, до яких докладе руку Міхеіл Саакашвілі, зрештою, будуть зведені до тасування людей та крісел, тобто до перерозподілу фінансових потоків.

Втім, політолог зазначає, що мета повернення Саакашвілі в Україну могла полягати ще й у тому, аби укріпити зв’язки України зі США, а також у тому, аби зменшити вплив міністра МВС Арсена Авакова, з яким у Саакашвілі був давній конфлікт. Але у підсумку на україно-американський діалог Саакашвілі не вплинув ніяк – так само, як і на позиції Авакова.

«Щоб «пригасити» Авакова, таких, як Міхеіл Саакашвілі, потрібен цілий грузинський легіон. Аваков поставив міністерський рекорд перебування на одній посаді, він вже став частиною інтер’єра уряду, і щоб винести його з Кабінету міністрів, потрібні неабиякі зусилля», – коментує директор Інституту світової політики Євген Магда.

Колишній президент Грузії просто не здатен створити власний центр впливу – на противагу впливу Авакова. Сам же міністр, коментуючи перепалку з Саакашвілі, яка мала місце у 2015 році, заявив, що все це – в минулому, а наразі він зі своїм візаві має добрі відносини. Причиною ж тодішньої сварки була гаряча кров і «східні гени» обох її учасників, а також «маніпуляції» Петра Порошенка, який начебто й зіштовхнув лобами Авакова та Саакашвілі, розповів очільник МВС в програмі «VIP з Наталією Мосейчук».

Що ж до особливих взаємин Саакашвілі з американською елітою, якими той обіцяв «поділитися» з Україною, то й тут його можливості сильно перебільшені, каже Магда. Експерт нагадує, що у 2017-му Саакашвілі заанонсував фінансову допомогу Україні від президента США Трампа – йшлося буцімто про один трильйон доларів. Однак ані за республіканської адміністрації, ані за нинішніх демократів подібних траншів не було й нема.

Але, попри те, що ефективність та корисність Саакашвілі для України перебуває під великим питанням, сам він звідси нікуди не поїде, переконаний Магда. «Саакашвілі два роки тому повернули українське громадянство, і я не бачу підстав, через які він мав би від нього відмовитись. Поїхати до дружини в Нідерланди – а що там робити? В Україні його добре сприймають, він опанував мову краще за деяких міністрів і може імітувати бурхливу діяльність», – каже він.

Втім, є цікавий момент – цікавий радше з психологічної точки зору. «Саакашвілі завжди все не задовольняє, він стає штатною свекрухою української політики. Тільки до Медведчука, який свого часу створив блок «Не так!», у Саакашвілі немає претензій», – іронізує Магда.

А на запитання «Главкому» про те, чи не зіпсує знову перебування Саакашвілі в Україні стосунки з Грузією, Магда відповідає так: нам – безвідносно до подібних «трудових мігрантів» – краще підтримувати добрі взаємини з цією державою, бо ми в дружбі з нею зацікавлені більше, аніж вона – у дружбі з нами. Грузія знаходиться ближче до отримання Плану дій щодо членства в НАТО, а Молдова - ближче до того, аби стати повноцінним членом Європейського Союзу. «Нам, пострадянським країнам, взагалі треба триматися разом і підживлювати одна одну, бо в індивідуальному розряді проскочити буде вже складно», – резюмує Євген Магда.

Наталія Лебідь, для «Главкома»