«Гей, ви там – нагорі!». Як партії узурпують владу у нових громадах

Нові правила місцевих виборів, які були проголосовані нещодавно Верховною Радою і за якими 25 жовтня відбудеться голосування, вже охрестили «суперпартізацією». Як відомо, мажоритарка тепер скасована для громад, де проживає більше десяти тисяч виборців, тож охочі балотуватись до місцевих рад змушені в обов’язковому порядку іти на поклон до певної політичної сили, аби опинитися під її дахом. Допускати кандидатів до перегонів під своїми прапорами буде керівництво обласних партійних організацій.

Експерти вже б’ють на сполох: така ситуація не тільки спровокує корупційні ризики під час висування кандидатів, а й вбиватиме місцеве самоврядування, яке стає повністю залежним від партійного керівництва. До того ж, вже сьогодні лідери громад бачать тривожні сигнали: провідні партії націлені спускати на місця «парашутистів», які є взагалі не в курсі місцевих проблем, але добре обізнані з можливостями, які дає мандат депутата місцевої ради.

Показово, що під час голосування за зміни до Виборчого кодексу парламентська зала була на диво одностайна. Воно і не дивно – таке закріпачення місцевих депутатів вигідне всім представленим в Раді (та і не тільки) політичним силам. Слід додати до цього ще й запровадження імперативного мандату, який дозволяє партійному керівництву відкликати тих, хто відхилиться від партійної лінії вже після виборів.

Всі гроші – на франшизу

«Ця модель суперечать самій логіці самоврядування, тому що введення пропорційної системи у містах «10 тис. виборців плюс» – достатньо серйозний ризик, – визнає голова Комітету виборців України Олексій Кошель. – Якщо ми критикували попередній парламент за те, що він прийняв закон про партійну диктатуру, то тепер ми маємо закон про партійне рабство».

На думку експерта, висування обласними організаціями партій списків до об’єднаних територіальних громад є нонсенсом, бо партійні керівники чи спонсори в центрі навряд знатимуть проблематику конкретних людей на місцях. Також очевидно, що заплутана система квазівідкритих списків, коли кандидат має набрати 25% так званої виборчої квоти, інакше змушений буде пропустити вперед тих кандидатів, посписок яких попередньо складе партія, призведе до старої-доброї торгівлі прохідними місцями у списках.

«Думаю, для багатьох голів обласних організацій є шанс за дуже короткий час стати дуже багатими людьми», – прогнозує Кошель.

Друга проблема, на думку голови КВУ, полягає у тому, що в партій просто нема осередків на рівні ОТГ. «Скажімо, з шести парламентських партій дві – «Слуга народу» та «Голос» – взагалі не мають місцевих структур. Тож зменшення порогу для застосування пропорційної системи до 10 тисяч там, де ніколи не було партійного життя, є помилкою і наступом на місцеве самоврядування. Це таке законодавче закріпачення депутатів та фактичний обман виборців, яким обіцяли відкриті списки, а де-факто запровадили закриті. Я вважаю, що ми реально отримаємо дуже негативні наслідки від таких виборчих експериментів», – робить висновок Кошель.

Експерт з виборчого законодавства, екснардеп Ігор Попов зауважує, що у деяких партій печатки обласних організацій взагалі знаходяться в сейфі в центральному офісі. Тобто саме у центрі і будуть прийматися рішення щодо висуванців на місцях.

«Ми ж говоримо про децентралізацію і народовладдя, тобто щоб рішення приймалися якомога ближче до виборця, – нагадує Попов. – Відповідно потрібно, аби базовий рівень самоврядування визначався та обирався, власне, на місці. Раніше (коли була мажоритарка – «Главком»), кандидати вкладали гроші хоч у лавки та дитячі майданчики, а тепер вони їх (гроші – «Главком») будуть просто везти в обласну організацію, щоб отримати франшизу».

Експерт звертає увагу, що в пропрезидентській силі «Слуга народу» зараз йде боротьба за впливи на висування кандидатів під її брендом: «Тобто є депутати-мажоритарники, є вертикаль місцевих держадміністрацій, є номінальні партійні організації, куратори, групи спонсорів. Відповідно вони всі будуть за це боротися. Знову ж таки, зрозуміло що ніяких праймеріз для кожної громади ніхто проводити не буде, якщо вони не зробили цього навіть у Києві».

Мажоритарка – більше зло?

Втім існує дещо інша думка – її прихильники вважають, що навіть така «кособока» система, яка виписана зараз в виборчому кодексі краща за збереження мажоритарки.

«Коли я балотувався до Верховної Ради під брендом «Батьківщини» мої витрати були в десять разів меншими, ніж витрати безпартійного мажоритарника, – згадує екснардеп експерт з місцевого самоврядування Юрій Ганущак. – Людина, яка балотується сама по собі – або місцевий божевільний, або є бізнес-проєктом. Нас влаштовує такий варіант? Виборець завжди орієнтується на партію, бо орієнтація просто на «хорошу людину» – це, як завжди, на злодія, особливо на великих рівнях».

Проте Ганущак зауважує, що якщо вже йде перехід на суто партійний рівень, то важливо, що запроваджений імперативний мандат для відкликання депутатів. А також закликає формалізувати систему контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування з боку держави, аби місцевий орган влади можна було розпустити, скажімо, за злочинну бездіяльність. 

Голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко визнає, що всі вищезазначені перестороги мають місце, але акцентує, що, якщо жертвувати чимось, то все-таки не можна надавати перевагу формуванню партійної системи за рахунок якості органів місцевого самоврядування.

«Якби у нас були повноцінні партійні структури, то не було б нічого страшного в існуванні пропорційної виборчої системи аж до останнього села, – каже Коліушко. – Відповідно, в кожній громаді був би партійний осередок кожної партії, який би висував своїх кандидатів.  Але жодна партія у нас цього не має і навіть на обласному рівні більшість з них не мають реальних дієвих організацій. Це призведе до того, що всі рішення будуть підійматися на центральний рівень. Така велика централізація матиме наслідком зниження компетентності, швидкості прийняття рішень і недовіру в низах до верхів як результат. І відповідно до партій взагалі».

Коліушко впевнений, що місцеві вибори-2020 варто було проводити за системою з мажоритарною складовою, а вже коли партії розібралися б в умовах нового адмінтерустрою і трошки наростили свої структури, на наступних виборах можна було б поступово опускати межу пропорційної системи.

Поки ж осінні місцеві вибори, на яких в черговий раз буде застосована абсолютно нова система з купою «сюрпризів», які вилазять вже зараз, може дискредитувати нинішній Виборчий кодекс загалом. І на майбутні парламентські вибори доведеться знову винаходити новий велосипед.