Напруга, домінація, підкорення. Про що змовчав Зеленський і що видали його жести

В Україні другу добу поспіль не вщухають розмови про візит очільника Держдепартамента Сполучених Штатів Ентоні Блінкена в Україну та його перемовини із президентом Володимиром Зеленським. Усе, що було сказано, з’явилося на шпальтах та в ефірах. А як щодо того, що не було сказано? Про це в розмові з кореспондентом «Главкома» розповів політичний психолог, експерт з невербальної комунікації Валентин Кім, який проаналізував жести, пози та особливості мовлення учасників пресконференції за підсумками перемовин.

«Учасники пресконференції – в масках, тож їхньої міміки не видно. Це дещо ускладнює невербальний аналіз, однак у наявності є й інші інформативні ознаки», – зазначив він.

Контекст зустрічі

Валентин Кім нагадує, що українська сторона дуже довго чекала і добивалась цієї зустрічі. «Відтак, вона більше зацікавлена у переговорах, ніж американці, а отже, перебуває у слабшій позиції. Це накладає відбиток на всю зустріч», – зазначив він.

За словами експерта, оскільки американці знаходяться у позиції сильніших гравців, вони можуть дозволити собі диктувати певні умови. «Зауважте: до того, як зустрітися із нашим президентом, глава Держдепу США і учасники його групи зустрілися із лідерами парламентських фракцій. Після цього вони провели зустріч із представниками громадських організацій», – нагадує Кім.

За словами психолога, з одного боку, це можна трактувати, як ознаки системності візиту. З іншого – це показує сильну позицію американців і те, що для них глава держави не є унікальною фігурою, від якої можна отримати інформацію про стан справ у країні. «Вийшло, що президента поставили в один ряд із головами фракцій та представниками громадських організацій. Отже, і сам факт проведення усіх цих зустрічей і саме у такому порядку можна розцінювати і як акт недовіри, і як спробу зібрати додаткову інформацію. Це вельми принизливий жест з боку американців щодо Банкової», – переконаний Кім.

Господарі становища

Одразу звертає на себе увагу захисна позиція української групи під час пресконференції за підсумками перемовин Зеленського з Блінкеним, каже експерт.

«Усі семеро представників України сидять із, так би мовити, замкненими контурами: поклали руки перед собою і зціпили пальці. Коли щось таке робить одна людина – це ні про що не свідчить, так само, як і періодична поява цього жесту. Однак коли уся група приймає одну й ту саму позицію – це вже інформативно. Виникає дві версії: або вони усі «дзеркалять» президента – тобто роблять те саме, або вони усі разом відчувають потребу створити захисний бар’єр. Замкнуті пальці, схрещені на грудях руки – це жести захисту. Не виключаю, що вірні обидва припущення», – пояснює Кім.

Психолог також зауважує, що американці у цьому плані мали більш вальяжний вигляд: вони усі сиділи вільно. На думку експерта, це показник того, що вони не почуваються скуто, відчувають себе не гостями, а, радше, господарями.

Напруженість, знервованість, підкорення

Аналізуючи поведінку і невербальні сигнали від президента Зеленського під час пресконференції, Валентин Кім зауважує чотири красномовні особливості, які яскраво характеризують внутрішній стан глави нашої держави.

Перший момент: президент Зеленський весь час тримає спину прямою. Це маркер напруження. Здавалося б, пресконференція – це фінальна крапка, усе, що можна було, вже сказано, то чого напружуватися? Тим не менш, через психологічний фактор Зеленський залишався напруженим – чи через присутність Блінкена, чи журналістів, чи Єрмака, точно невідомо, – пояснює експерт.

«Другий момент, на який я звернув увагу, це часті дрібні хитання головою у Зеленського в той момент, коли говорить Ентоні Блінкен. Це неприродня поведінка, яка свідчить одночасно про два моменти. Перше: часте кивання – це спроба продемонструвати згоду, повну прийняття точки зору іншої сторони, а також про повне підкорення. Друге: дробні рухи, часті повороти голови з боку в бік – це спроба налаштувати наші «локатори», вуха, на краще сприйняття інформації», – аналізує психолог.

За словами експерта, це означає, що інформація є значущою для українського лідера. «Це жест уваги, який передбачає підкорення. Тобто у даному випадку Блінкен точно домінує», – робить висновок він.

Третій момент, який відзначив психолог, це суперечливі сигнали в промові у Зеленського. «Він хвилювався. У Зеленького взагалі погано вибудоване мовлення, плюс – він змушений говорити не рідною мовою. Українська мова для нього нехарактерна, тому він перекладає з російської, що уповільнює і викривляє процес комунікації. Загалом, поспішність і суперечливість мовлення – маркер хвилювання. Відповідаючи на питання журналіста щодо вступу до НАТО та зустрічі з президентом США Джо Байденом, Зеленський почав крутити в руках скріпку – ці нервові рухи є також маркером дуже сильного хвилювання. Так саме, як звуки ковтання», – роз’яснює Валентин Кім.

Четвертий компонент – це нахил Зеленського. «Коли говорив Блінкен, наш президент практично лягає грудьми на стіл. Це – спроба скоротити дистанцію, сигнал зацікавленості, розуміння важливості тієї інформації, яку гість намагається донести і орієнтація на важливу персону. До слова, якщо Блінкен казав вельми формальні речі за сценарієм, то президент постійно намагався надати тексту, який вимовляв, особистісний компонент», – зауважує експерт.

«Якщо є підсумувати усі ці моменти, маємо наступне: Зеленський перебуває у позиції підкорення, Блінкен – домінант за цим столом, вся українська група перебуває у напрузі. Перемовини закінчились, а напруга не зникла. Можна припустити, що наша сторона отримала якісь вказівки, наганяї. Зеленський почувається невпевнено поруч із таким досвідченим та важливим гравцем», – робить висновок психолог.

Привіт з минулого

Валентин Кім зазначає, що відповідаючи на питання журналіста ВВС (щодо домовленостей з Рудольфом Джуліані), у Зеленського проявився типовий для нього маркер: спроба розвеселити аудиторію. «Так, йому це вдалося, він викликав посмішки і у американців, і у журналістів. Тим не менш, спроба веселити – це втеча до свого попереднього статусу, ролі актора, людини, яка може привертати до себе глядача. Так спроба втечі характерна для Зеленського під час хвилювання. Якщо згадати його пресконференцію у Борисполі, коли президент вигнав секретаря міськради, він нікого не веселив, не жартував. Це була ситуація, у якій він повністю був впевнений у своїй силі і владі», - нагадує експерт.

«Так само, як, скажімо, під час своїх візитів на митниці, де він ставив незручні запитання, піднімав чиновників та змушував їх стоячи вислуховувати те, що він каже – тут доречно навіть порівняти Зеленського з Януковичем», - наводить інший приклад психолог.

Натомість, каже Кім, під час пресконференції Зеленський намагається жартувати – це ознака слабкості. «Початок відповідь з жарту – це спроба встановити неформальний контакт з аудиторією у формальній обстановці. Це – імпровізація. Важливо: у політиці імпровізація – це ознака провалу, того, що людина не готова дати пряму відповідь і по ходу вигадує ефективне комунікативне рішення. У свою чергу Зеленський, як актор-вихідець з КВК, сприймає імпровізацію як ознаку успіху, майстерності», – підкреслює експерт.

«У цьому і полягає базовий конфлікт: для політика-Зеленського важливо готуватися і не відхилятися від сценарію. Для актора-Зеленського важливо використовувати якісь додаткові речі, яких від нього ніхто не очікую. У ситуації, коли його роль – не актора, а політика, кожна імпровізація є провалом. Він цього не усвідомлює і намагається імпровізувати тоді, коли цього робити не варто. Пресслужба щоразу вимушена якось інтерпретувати ці імпровізації. Зеленський досі цього не розуміє. Яскравий приклад тому – його прокол щодо ностальгії за радянським минулим, який він видав під час зустрічі з президентами Польщі і країн Прибалтики. Це була геть недоречна імпровізація», – веде далі Валентин Кім.

За словами психолога, у випадку ж із питанням від ВВС Зеленський вдався до перекручування, до перекладання відповідальності на попередників, а також дорікання журналісту – за нібито необізнаність у ситуації. На переконання експерта, у даному випадку варто було слідувати формальному сценарію, формальній логіці, не ухилятися від них.

Наталія Сокирчук, «Главком»