Реабілітація чи провокація? «Друг Лукашенка» вирішив поновити права німців в Україні
Які наслідки для України може мати ініціатива депутата Шевченка?
Колишній член фракції «Слуга народу», а нині позафракційний народний депутат Євгеній Шевченко підготував законопроєкт «Про реабілітацію німецького народу». Парламентар каже, що хоче встановити історичну справедливість. Все б нічого, але в Україні уже діє закон, який регулює права репресованих народів. Для чого ухвалення ще одного, до того ж направленого на захист винятково німців?
Згідно із проєктом документа, Україна має реабілітувати німців за злочини, які проти них вчиняв радянський режим. Шевченко запевняє: це піде на користь українсько-німецьким відносинам. Проте факти свідчать про те, що дії українського політика чітко вписуються у стратегію Кремля і щодо реабілітації німців, і щодо України.
«Главком» розбирався, чи німці дійсно потребують реабілітації, чого насправді добивається депутат Шевченко і які наслідки для України може мати його ініціатива.
Що говорить текст законопроєкту
Законопроєкт пропонує реабілітувати етнічних німців, які зазнали репресій за часів СРСР і які мешкали на території України у визнаних в 1991 році її кордонах. Також реабілітовано може бути нащадків німців, яких вислали.
Історична довідка
Як і інші народи, які проживали у СРСР, німці зазнали значних утисків. Радянська влада не брала до уваги інтереси цієї етнічної групи і в 20-х, коли проводила адміністративно-територіальну реформу. Постраждала вона і під час Голодомору.
Масові репресії проти німців, які проживали у СРСР, відбулися у серпні 1941-го. Тоді комуністичний режим необґрунтовано обвинуватив мирних жителів у колабораціонізмі в інтересах Вермахту та примусово виселив їх у степи Сибіру і Казахстану. Тоді ж була ліквідована Автономна Радянська Соціалістична Республіка німців Поволжя. Як зазначають історики, десятки тисяч німців були примусово переселені саме за національною ознакою. В той же час історики звертають увагу: більша частина території України у серпні 1941 року вже була окупована військами нацистської Німеччини. Тому ототожнювати репресії проти німців і України і Росі, де їхню автономію було ліквідовано і не поновлено до сьогодні, нелогічно. Як зазначають дослідники, вивчення долі етнічних німців як у роки Другої світової, так і після неї, ускладнено політикою нинішнього керівництва Росії, яке не поспішає сприяти розсекречуванню архівів.
Найбільш цікавою у запропонованому депутатом Шевченком проєкті закону, копія якого є у розпорядженні «Главкома», є стаття 8, яка стосується практичного втілення його норм. «Поновити реабілітований німецький народ в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей», – йдеться в документі.
За задумом законотворця, держава має взяти на себе обов’язок сприяти добровільному організованому поверненню в Україну осіб, що зазнали репресій та були депортовані з території України. В який спосіб наша держава реалізовуватиме це право і яким коштом, наразі не зрозуміло.
Що вже зробила Україна для реабілітації німців
За часи незалежності Україна реалізувала урядові програми з реабілітації німців, відповідно до яких у ряді регіонів, зокрема, в Одеській області, відбудовувалися німецькі поселення, створювалися німецькомовні школи, кірхи німецької євангелістської церкви тощо. У 1993 році була підписана угода між урядами України і ФРН про співробітництво у справах депортованих осіб німецької національності та взаємне забезпечення прав нацменшин. У статті 2 документу йдеться: Україна зобов'язується реабілітувати осіб німецької національності, які в 1930-1940 роки були жертвами переслідувань, відновити їх права і про це офіційно повідомити.
У законопроєкті, який є у розпорядженні «Главкома», також зазначено, що він ґрунтується на Конституції і Законі «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 рр.», який є чинним і в якому детально визначено осіб, які потрапляють під визначення репресованих, і те, як відбувається поновлення цих людей у правах. Більше того, ст. 4 цього закону фактично повторює статтю, яка викладена у законопроєкті про реабілітацію німців: «Поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей…».
Для чого повторюватися? Питання риторичне.
Вуха Кремля?
Диявол, як завжди, криється в деталях.
Не секрет, що Євгеній Шевченко дуже швидко зайняв у нинішньому парламенті нішу проросійських політиків. Мандат він здобув з партією «Слуга народу». Проте згодом через свою публічну проросійську позицію побив горщики із соратниками і став позафракційним. Шевченко не цурається брати участь в ефірах пропагандистських російських телеканалів, називає курс України «антиросійським», виправдовує білоруський режим і мав публічну аудієнцію з диктатором Олександром Лукашенком. Під час останніх буремних подій у Казахстані Шевченко опинився у цій країні. Депутат робив неоднозначні заяви у соцмережах і навіть повідомив, що очікує «введення російських військ».
Чому «Слуга народу» позбавилась Шевченка
Євгеній Шевченко, позафракційний народний депутат-мажоритарник, народився у Мелітополі. У 2014 році балотувався у нардепи від партії «Воля» на Чернігівщині, але депутатом не став. Натомість у 2019 році переміг як кандидат від партії «Слуга народу» в окрузі №76 з центром у Запоріжжі. У травні 2021 року фракція «Слуга народу» виключила Шевченка після його зустрічі в Мінську з білоруським диктатором Олександром Лукашенком. А ще раніше, у лютому 2021-го депутат брав участь у так званих «Всебілоруських народних зборах», організованих Лукашенком. «Своїми діями пан Шевченко поставив під загрозу відносини України із міжнародними партнерами, а також завдав шкоди міжнародному іміджу України як передбачуваного партнера із послідовною політикою, що керується демократичними європейськими цінностями», – пояснив рішення фракції тодішній голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко.
Як стало відомо «Главкому», безпосереднім розробником тексту законопроєкту є помічник Євгена Шевченка Михайло Міщанюк. Він також має тісні зв’язки з посольством Білорусі в Україні, і також є частим гостем так званих «медведчуківських» телеканалів, які активно захищає від санкцій влади.
Такий бекграунд дозволяє припускати, що головна ціль законопроєкту – не захистити німців і навіть не виносити його на голосування. Справжня мета – вкинути в суспільний дискурс в Україні ще одну дражливу тему, здійснити спробу перекласти відповідальність за злочини режиму Сталіна на Україну. При цьому до ймовірного внутрішньополітичного конфлікту, спровокованого надуманим законопроєктом, буде залученого нашого ключового партнера в ЄС – Німеччину. Берлін буде змушений реагувати на ініціативу.
Примітно, що в самій Росії не поспішають поновлювати німців у правах. У 2016 році президент РФ змінив Указ від 1992 року «Про невідкладні заходи реабілітації російських німців». Звідти просто викинули пункт про «відновлення державності російських німців» в Росії. Кремль остаточно скасував можливість відродження німецької автономії в Поволжі, що тоді викликало обурення у представників німецького народу.
Аби обґрунтувати свій вчинок та відвести від себе удар, Кремль почав чергову пропагандистську операцію. Її суть звелась до того, що реабілітації підлягають не лише німці Росії, а й німці України. До того ж, нібито до переселення в Поволжя останні проживали на півдні України, тому саме туди їх і слід повертати. Автором цієї ідеї виступив Павло Кісс – колишній працівник апарату Держдуми Росії, а сьогодні нештатний помічних ексгубернатора Свердловської області Росії і діючого члена Ради Федерацій Федеральних Зборів РФ Едуарда Росселя. Саме його заяви про доцільність реабілітації німців в Україні все частіше поширюють проросійські німецькі ЗМІ.
Саме на цьому тлі в українському парламенті з’являється ініціатива Шевченка…
Враховуючи, що більшість архівних документів про «німецьке походження» та про факт переселення знаходиться у володінні країни-агресора, цей законопроєкт пропонує зобов’язати Україну запроваджувати програми переселення на свою територію громадян РФ та Казахстану за умови наявності документів про нібито німецьке походження, виданих тією ж Росією.
Чи потрібен закон про реабілітацію німців?
Сам депутат Євгеній Шевченко запевняє, що його ініціатива цілком на користь Україні: «Потрібно, щоби відносини України і Німеччини покращилися, це головна мета законопроєкту». За словами парламентаря, нібито лише наша держава з усіх республік колишнього СРСР не визнала німців репресованим народом.
Шевченко також наполягає на тому, що такий закон потрібен зовсім не для того, щоби німці їхали і отримували компенсацію від держави Україна: «Документ має стати лише політичним актом». При цьому депутат не заперечує, що за репресії відповідальна Росія: «У нас є сусідня держава, яка є правонаступницею СРСР, режим якої вчиняв ці репресії. І подавати до бюджету України щодо компенсацій жертвам репресій – це якась маячня».
Наявність у проєкті закону вище згаданої статті 8 парламентар заперечує. «Не знаю, де ви це взяли (статтю 8 проєкту закону «Про реабілітацію німецького народу»). Це точно не мій документ…», – наполягає Шевченко. При цьому він визнає, що «його редакція вже п’ять разів змінювалася». «Я надіслав примірники проєкту закону, який готую, до громадського об’єднання Рада німців України, посольства Німеччини, а також народним депутатам, які є етнічними німцями, аби вони надали свої коментарі», – говорить нардеп. Шевченко також запевняє, що раніше про свій намір підготувати подібний законопроєкт говорив з главою МЗС Дмитром Кулебою, який нібито ініціативу підтримав.
Народна депутатка з «Європейської солідарності» Ірина Фріз підтверджує, що отримала від Шевченка його пропозиції. Вона зауважує, що нині їх вивчають юристи, а тому предметно коментувати проєкт поки не готова. «До мене підходив для обговорення Шевченко, але далі назви ймовірного законопроєкту ми не просунулись. Мені пан Шевченко не надіслав весь текст концепції, лише перший абзац з різними варіантами назв», – розповіла «Главкому» Фріз.
У Раді німців України, про яку також згадав Шевченко, кажуть, що «офіційно проєкт закону не отримували» і поки не долучені до його обговорення. «Я хотів би спочатку почути думку профільного комітету Верховної Ради з цього приводу», – зауважив у розмові з «Главкомом» голова Президії Ради німців України Володимир Лейсле.
В комітеті Верховної Ради з прав людини законопроєкт від Шевченка також поки не коментують. «Вперше чую (про таку ініціативу). Думаю, наявної законодавчої бази в Україні достатньо», – сказав «Главкому» перший заступник голови комітету Максим Ткаченко.
Виведення теми реабілітації етнічних німців в окремий закон може спровокувати обурення з боку інших репресованих народів, зокрема греків, кримських татар, болгар, вірмен та інших, які проживають на території України. Цього не заперечує і сам Шевченко, але додає, що надіслав проєкт колегам і експертам для того, щоби у підсумку ухвалити компромісний варіант.
Михайло Глуховський, «Главком»