День народження Олеся Гончара: цікаві факти про письменника, який пройшов війну та полон
Видатний український діяч воював у Другій світовій та жив під постійним наглядом спецслужб та радянської цензури
Сьогодні, 3 квітня, виповнюється 105 років із дня народження одного із корифеїв української літератури, видатного українського письменника, літературного критика, громадського діяча Олеся Гончара. Митець знаменував в українській літературі цілу епоху, позначену війною, післявоєнною руїною та поступовим відродженням країни.
Олександр Біличенко народився 3 квітня 1918 року у селі Ломівка на Дніпропетровщині. У трирічному віці, після смерті матері, хлопця забрали дідусь та бабуся у село Сухе Полтавської області.
Йому виписали нове свідоцтво про народження, де зазначалося, що він народився у Сухому. Відтоді і сам Олесь у своїх автобіографіях та анкетах вказував це село місцем свого народження. Тому й досі у деяких довідниках пишуть, що Гончар народився саме на Полтавщині.
У 8 років Сашко пішов до школи: оскільки в класі вже був один Сашко, вчителька мови запропонувала кликати майбутнього письменника Олесем.
Чому саме Гончар, а не Біличенко? Сашко проявляв свої здібності до науки ще до школи, дядько навчив його читати й трішки писати. У родині вирішили, що в місті буде більше можливостей для навчання. І надумали познайомити хлопця з батьком (як забрали Сашка від батька з Ломівки, той жодного разу не провідував сина в Сухій).
Рідні думали, що тато, побачивши, який гарний хлопець росте, вирішить залишити його в себе та віддати в школу в Дніпрі. Однак знайомство не склалося. Сашко стояв посеред батьківської хати, а Терентій його не помічав. Не підійшов, не обійняв, навіть нічого не запитав. Це і стало причиною, що Сашко став Гончарем (прізвище рідних по маминій лінії – ред.).
Після смерті матері Сашка він узяв за дружину її двоюрідну сестру, у них були спільні діти, можливо, це впливало на ставлення до сина.
На Полтавщині письменник закінчив семирічну школу та працював у районній газеті. Саме з редакції його направили до технікуму журналістики у Харкові. А згодом він став студентом філологічного факультету.
Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе – хто іскрить!
Олесь Гончар
У складі студентського батальйону 1941-го Олесь Гончар пішов добровольцем на фронт Другої світової війни, був у полоні. Життя свого батальйону письменник описав у романі «Людина і зброя». Демобілізувався з армії у грудні 1945.
За три роки після війни Олесь Гончар написав роман «Прапороносці». У творі показав шлях, який проходили українські офіцери й солдати 1944–1945 через Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.
Згодом він видав чимало творів на воєнну тематику. За роман «Тронка» письменника нагородили ленінською премією. А 1968-го вийшов друком «Собор», над яким Гончар працював чотири роки. За цей твір письменника звинувачували у підриві державного устрою та очорненні тодішньої влади. Роман заборонили видавати майже на 20 років. Від ув’язнення Олеся Гончара врятувало його відоме ім’я та підтримка нечисленних колег.
1987 року письменник став одним із засновників Українського фонду культури. Це перша неурядова доброчинна організація, яка займається відродженням національної культури усіх народів, які живуть в Україні.
Росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі, – ненависть до України.
Олесь Гончар
Письменник прожив 77 років, пішов із життя 14 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі.