150-річчя з дня народження Миколи Міхновського – факти про батька української незалежності

У цей день, 150 років тому, народився ідеолог українського самостійництва, публіцист та апостол української державності Микола Міхновський.

За життя його часто зневажали, боялися, вважали небезпечним. Він пізнав ненависть опонентів і зраду колишніх друзів. Його погляди поділяло лише невелике коло однодумців, для інших він був зарозумілим демагогом, шовіністом і авантюристом. По трагічній кончині його ім'я надовго втаємничили від поколінь українців, яким він присвятив усе життя. На думку істориків, постать ідеолога державної самостійності України Миколи Міхновського є однією з найтрагічніших у нашій минувшині. 

«Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ», – проголосив у 1900 році Микола Міхновський. Він був одним із перших, хто в новітній українській історії заявив про необхідність створення української держави – як акту волевиявлення української нації. Попервах ця ідея видавалася багатьом сучасникам занадто радикальною і відірваною від реалій. Проте невдовзі почалися визвольні змагання, у ході яких українці намагалися здобути свою державу.

Своє бачення, що українці повинні здобути власну незалежну державу, Міхновський підкріплював справами. Чим би він не займався – адвокатською практикою, громадською чи політичною діяльністю, вчителюванням – скрізь докладав зусиль, щоб підтримати українську ідею. А ще з усіх сил намагався поширити її – писав програмні тексти, виступав з промовами, друкував статті у пресі, на початку XX століття заснував декілька українських часописів.

Народився Микола Міхновський 1873 р. в родині священнослужителя с. Турівка Прилуцького повіту. Чоловік був нащадком старовинного козацького роду. Його батько знав українські пісні та думи, яких навчив і сина. А богослужіння правив українською.

Микола Міхновський завжди йшов проти течії – для нього існувала тільки власна мрія, задля якої він жив і дихав. Цю мрію він означив, іще будучи студентом-першокурсником правничого факультету Київського університету святого Володимира: державна самостійність української нації.

Навчаючись на юридичному факультеті Київського університету Св. Володимира, Міхновський увійшов до таємної політичної організаціїї «Братство тарасівців».

Нашому поколінню належить створити українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для створення своєї держави.

Микола Міхновський

Зреалізувати ці ідеї Братство не змогло, натомість практично усі його члени опинилися за ґратами.

1899-го він з коханою переїхав до Харкова, тікаючи від її чоловіка. Але шлюб не склався. Тут Міхновський займався адвокатською практикою і швидко зійшовся з місцевою українською громадою.

1900-го він разом зі студентами влаштував у Харкові концерт, присвячений 100-річчю «Енеїди» Івана Котляревського, виступав перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві і Харкові, закликав до збройної боротьби за права українського народу.

Міхновський відгукнувся на пропозицію керівників новоствореної Революційної української партії (РУП) і написав для неї програму «Самостійна Україна».   

«Над нами висить чорний стяг, а на ньому написано: смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації! – йшлося у програмі, яка вийшла брошурою 1900-го року у Львові, –  І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися в одну сім’ю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що вщерть наповнили народню душу і, хай навпаки логiці подій, ми виписали на прапорі: одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір карпатських аж по кавказькі».

1902-го, після розриву з РУП, Міхновський заснував Українську народну партію (УНП), для якої написав мініфест «10 заповідей УНП». З усіх сил він намагався донести свої ідеї до людей: заснував україномовний журнал, друкував свої дописи у пресі, видавав книжечки, у судах захищав українських активістів.

Міхновський одним із перших почав відстоювати ідею формування власних збройних сил. На початку Української революції 1917-1921 років він заснував Український військовий клуб імені Павла Полуботка, став одним з організаторів 1-го Українського полку ім. Хмельницького.

Після встановлення гетьманату Павлові Скоропадському пропонували кандидатуру Миколи Міхновського на посаду голови уряду. Гетьман запропонував тому лише пост «бунчужного товариша» (особистого радника), від якого Міхновський відмовився.

Після встановлення більшовицької влади він деякий час жив на Кубані, а 1924-го повернувся до Києва, де його одразу ж заарештували органи ГПУ (політична спецслужба).

Його розчаруванню не було меж. «Ворожі до українства численні елементи й свої ж таки обивателі-малороси, скептично байдужі до національних прагнень українського народу, створювали те глинясто-болотисте тло, на якому не знаходили ґрунту вияви міцної національної енергії», – так описав київські місяці життя Миколи Міхновського його колега по педагогічному технікуму Микола Марченко.

У травні 1924 року Миколу Міхновського знайшли повішеним у саду садиби його друга Володимира Шемета. У передсмертній записці було таке: «Ніж вони мене, краще я сам себе».

«Зовнішність у Міхновського була дуже красива, – згадував син його давнього соратника Володимира ­Шемета. – Він був високий, десь 2 метри зростом, широкий у плечах, відкрите лице, приємна посмішка, великі вуса. З дітьми був завжди дуже веселий, багато розповідав нам цікавого. Він приїхав до нас і жив кілька місяців у нашому будинку. За цей час був заарештований, потім його відпустили, а незабаром його не стало. Це трапилося 3 травня 1924 року. У цей день Миколу Міхновського знайшли повішеним на яблуні у кінці нашого саду».