90 років від дня народження Надії Світличної. Історія дисидентки, яка назвала СРСР концтабором

Сьогодні, 8 листопада, минає 90 років від дня народження Надії Світличної – української дисидентки, правозахисниці, журналістки, публіцистки та активної учасниці руху шістдесятників. Радянська влада засудила її до чотирьох років таборів за звинуваченням в антирадянській діяльності, однак навіть після ув'язнення вона не припинила боротьби за права українців. «Главком» згадує життєвий шлях Надії Світличної.

Дитинство на Луганщині та рух шістдесятників

Надія Світлична народилася 8 листопада 1936 року в селі Половинкине Старобільського району на Луганщині. Її старший брат Іван Світличний також став відомим українським дисидентом, літературознавцем і політв'язнем радянського режиму.

Майбутня правозахисниця закінчила Харківський університет за фахом філолога. Працювала вчителькою та директоркою школи на Донеччині, а згодом переїхала до Києва, де долучилася до середовища української інтелігенції.

У столиці Світлична брала участь у неформальних літературних зустрічах, культурних заходах та поширенні самвидаву – творів, заборонених радянською цензурою. Серед її знайомих були Алла Горська, Євген Сверстюк та інші представники покоління шістдесятників.

Із художницею Аллою Горською Світличну пов'язувала близька дружба. У грудні 1970 року саме вона разом із Євгеном Сверстюком знайшла тіло вбитої мисткині у Василькові на Київщині.

Чотири роки таборів та розлука із сином

У травні 1972 року Надію Світличну заарештував КДБ. Її звинуватили в антирадянській агітації та пропаганді, а згодом засудили до чотирьох років таборів суворого режиму. Покарання дисидентка відбувала в Мордовії. Після її арешту маленького сина Ярему відправили до дитячого закладу. Згодом родичам вдалося домогтися передачі хлопчика бабусі.

За весь час ув'язнення Світлична бачила сина лише тричі. Під час першого побачення дитина навіть не впізнала матір.

Після звільнення у 1976 році правозахисниця зіткнулася з подальшими переслідуваннями. Того ж року вона написала заяву про відмову від радянського громадянства, пояснивши своє рішення ставленням влади до інакодумців.

«Нижче людської гідності, після всього пережитого, бути громадянином найбільшого у світі, наймогутнішого, найдосконалішого концтабору», – зазначила Світлична у заяві.

Життя в еміграції та боротьба за українських політв'язнів

У жовтні 1978 року Надія Світлична виїхала з Радянського Союзу. Спочатку вона прибула до Рима, а згодом оселилася у США, де продовжила правозахисну діяльність.

Світлична стала членкинею Закордонного представництва Української Гельсінської групи та працювала над виданням «Вісник репресій в Україні». У ньому публікували інформацію про переслідування українських дисидентів, політичних в'язнів і представників релігійних громад.

У 1983–1994 роках працювала в українській редакції «Радіо Свобода» в Нью-Йорку. Готувала матеріали про репресії в СРСР, розповідала про українських політв'язнів, їхні судові справи та умови утримання.

Колишній директор нью-йоркського бюро «Радіо Свобода» Юрій Дулерайн згадував, що після приїзду до США запропонував Світличній розповідати в ефірі про те, що її найбільше хвилює. «І вона сказала, що найбільше їй болить Україна, українські правозахисники їй болять», – розповідав Дулерайн.

Правозахисниця також розшифровувала рукописи, які нелегально передавали з радянських таборів, упорядковувала архіви самвидаву та готувала до друку твори українських письменників, зокрема Івана Світличного й Василя Стуса.

«Луганський світлячок»

Колеги з «Радіо Свобода» згадували Надію Світличну як тендітну жінку з надзвичайно твердим характером. За словами Юрія Дулерайна, письменник Аркадій Львов називав її «луганським світлячком» – через походження, прізвище та доброзичливість.

Про відданість Світличної роботі свідчить і випадок, який пригадав Дулерайн. Одного вечора в Нью-Йорку невідомий намагався вирвати в неї сумку. Жінка впала, нападник протягнув її кілька метрів асфальтом, однак вона так і не відпустила своїх речей. У сумці були матеріали, які мали наступного дня прозвучати в ефірі «Радіо Свобода» та розповісти слухачам в Україні про переслідування співвітчизників.

Шевченківська премія та Музей шістдесятництва

У 1992 році Надія Світлична стала лауреаткою премії імені Василя Стуса, а у 1994-му отримала Державну премію України імені Тараса Шевченка.

Однією з важливих справ останніх років її життя стала ініціатива створення Музею шістдесятництва в Києві. На реалізацію задуму правозахисниця спрямувала частину коштів, отриманих як лауреатка Шевченківської премії.

Надія Світлична померла 8 серпня 2006 року у США у віці 69 років. Її поховали на Байковому кладовищі в Києві.

Музей шістдесятництва, створення якого вона ініціювала, офіційно відкрили у 2012 році. Нині в його фондах зберігаються зокрема й архівні матеріали Світличної, передані її родиною.

Нагадаємо, у лютому 2026 року в мережі з'явилися нові світлини з тимчасово окупованого Маріуполя, на яких видно вцілілі фрагменти мозаїки «Боривітер». Панно створили у 1967 році українські художники-шістдесятники під керівництвом Алли Горської. До авторської групи входила й Надія Світлична.

Мозаїка прикрашала ресторан «Україна» в центрі Маріуполя, однак зазнала значних пошкоджень під час російської облоги міста у 2022 році. У Маріупольській міській раді повідомляли, що частина панно збереглася, проте чи вдасться його відновити, наразі невідомо.