Голодомор, про який ми знаємо найменше. Керівник архіву СБУ розповів, що відбулося в Україні 80 років тому

Третій масовий голод в Україні, який тривав у 1946–1947 роках, залишається однією з найменш досліджених сторінок радянського терору. Директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут в інтерв’ю «Главкому» розповів, як поєднання повоєнної розрухи, рекордної посухи та цинічної політики Кремля призвело до загибелі сотень тисяч українців.

У той час, коли українські селяни помирали від виснаження, Радянський Союз відправляв ешелони із зерном до Франції та Фінляндії, намагаючись купити геополітичний вплив.

«Тут збіглося багато різних факторів. Перш за все, звичайно, повоєнна розруха. І це стосується в першу чергу областей, які в документах того часу називають східними. А це фактично всі області на схід від Хмельницької і Житомирської, включно з цими двома. Другий чинник – загальний стан сільського господарства і стан ґрунтів та можливість (або неможливість) їх обробляти», - розповів Андрій Когут.

Андрій Когут зазначає, що критична нестача робочих рук стала ще одним фактором, оскільки війна забрала більшість чоловічого населення сіл.

Третім фактором стала аномальна посуха, подібної до якої не бачили пів століття. Проте вирішальний удар завдала політика:

«Ось цей момент відіграв особливо негативну роль, але не більшу, ніж ще одна причина голоду – посуха. Бо, як пишуть дослідники, востаннє посуха такого масштабу трапилася пів століття тому», – підкреслює Андрій Когут.

Поки в українських селах люди їли сурогати, сталінський режим використовував продовольство як інструмент «м'якої сили». Зерно масово вивозили до країн «соціалістичного табору» (Польщі, Румунії, Чехословаччини), а також щоб покращити імідж СРСР та підтримати тамтешні комуністичні партії.

«Саме туди Радянський Союз надсилав великі обсяги зерна і продовольства, хоча продовольство йшло і до Фінляндії та Франції, де СРСР намагався покращити свій імідж та завоювати визнання і підтримку серед місцевого населення», – розповів Андрій Когут.

На заході України ситуація була іншою. Боївки УПА та підпілля ОУН чинили запеклий опір вилученню зерна.

«Українська повстанська армія та Організація українських націоналістів одним з напрямів своєї діяльності якраз мали спротив масовій колективізації, спротив вилученню у селян зерна тощо.

І фактично саме завдяки цьому підпільному руху, завдяки партизанській боротьбі голод на заході України не був таким масовим, як на решті території. І саме тому туди масово їхали тих звані «мішечники», які намагалися здобути на заході радянської України хоча б якесь продовольство», – зазначив Андрій Когут.

Саме через менший масштаб голоду на заході, туди рушили тисячі «мішечників» зі східних та центральних областей у пошуках їжі. Андрій Когут згадує розповіді своїх дідуся та бабусі з Тернопільщини про те, як вони допомагали голодним людям зі сходу.

«Я знаю про ті події з розповідей моїх бабусі і дідуся, які походять з Тернопільської області, з-за Збруча. Вони розказували, як зі сходу України приїздили люди, страшно голодні і шукали хоч щось поїсти. На жаль, ця тема не настільки добре досліджена, як тема Голодомору 1932-1933 років, але в даному випадку у нас є можливість записати свідчення жертв. І тоді ми зможемо судити про вимір єдності та про те, як виглядала допомога постраждалим від голоду. Ми щиро сподіваємося, що знайдуться дослідники, які заповнять такі прогалини», – підсумував Андрій Когут.

Як відомо, у перших числах січня 1946-го, тобто рівно 80 років, тому, радянське МДБ (міністерство державної безпеки) почало фіксувати тривожні сигнали: в цілому ряді колгоспів Української РСР селяни потерпали від голоду. Фіксується недоїдання, дистрофія, перші смерті. Чергове лихоліття пройшлося передусім по Ізмаїльській області, яка згодом стала частиною Одеської. Потерпали від голоду також у Кіровоградській, Дніпропетровській та Запорізькій областях. І це був тільки початок.