Голодомор, про який ми знаємо найменше. Керівник архіву СБУ – про трагедію 1946-47 років
Історія
Після Другої світової в Україні знову голодували люди – тільки на відміну від 1933-го світ вже мало цим цікавився
У перших числах січня 1946-го, тобто рівно 80 років, тому, радянське МДБ (міністерство державної безпеки) почало фіксувати тривожні сигнали: в цілому ряді колгоспів Української РСР селяни потерпали від голоду. Фіксується недоїдання, дистрофія, перші смерті. Чергове лихоліття пройшлося передусім по Ізмаїльській області, яка згодом стала частиною Одеської. Потерпали від голоду також у Кіровоградській, Дніпропетровській та Запорізькій областях. І це був тільки початок.
Черговий третій голод в Україні тривав два роки – по кінець 1947-го. Він був дещо подібним до голоду 1920-х років – з огляду на причини, які до нього призвели. І відрізнявся від Голодомору 1932-1933 років, адже про нього менше знали (не хотіли знати?) на Заході, хоча пропозиції допомоги звідти все ж надходили.
Власне, голод 1946-1947 років до певної міри залишається terra incognita і для українців. І така ситуація має бути виправлена, адже свідків тодішніх подій більше, аніж тих, хто застав Голодомор 1932-33 років.
Про це «Главком» говорить з директором Галузевого державного архіву СБУ Андрієм Когутом. Наш співрозмовник анонсує цілий ряд заходів, котрі будуть проведені спільно з Інститутом національної пам’яті. А також – вихід з друку збірника документів, присвяченого трагедії 1940-х.
«До голоду призвели повоєнна розруха, посуха і, звісно ж, політика колективізації СРСР»
Пане Андрію, якими були передумови для виникнення голоду у 1946-1947 роках?
Тут збіглося багато різних факторів. Перш за все, звичайно, повоєнна розруха. І це стосується в першу чергу областей, які в документах того часу називають східними. А це фактично всі області на схід від Хмельницької і Житомирської, включно з цими двома. Другий чинник – це загальний стан сільського господарства і стан ґрунтів та можливість (або неможливість) їх обробляти.
Наступний фактор – це нестача робочих рук через втрату населення на Другій світовій, і передусім – чоловічого населення. Ось цей момент відіграв особливо негативну роль, але не більшу, ніж ще одна причина голоду – посуха. Бо, як пишуть дослідники, востаннє посуха такого масштабу трапилася пів століття тому.
Жодних політичних чинників?
Були й політичні. Вплинуло продовження колективізації сільського господарства, яка була розпочата перед війною. У 1940-х така колективізація тривала на території всієї Радянської України, але особливо негативно позначилася вона на Бессарабії, тобто на нинішній Молдові та частині Одеської області.
І, звичайно ж, ще одним фактором, який впливав на перебіг голоду, це була повоєнна геополітична ситуація, а саме те, що Радянський Союз намагався посилити свій вплив на країни, які перебували під фактичною окупацією Червоної армії. Це і Польща, і Чехословаччина, і Румунія, тобто всі ті країни, які пізніше стали країнами так званої народної демократії, або країнами соціалістичного табору.
Саме туди Радянський Союз надсилав великі обсяги зерна і продовольства, хоча продовольство йшло і до Фінляндії та Франції, де СРСР намагався покращити свій імідж та завоювати визнання і підтримку серед місцевого населення.
А як щодо заходу України? Тобто регіону, де боївки УПА діяли аж до 1960 року. Там спротив колективізації був, вочевидь, особливо жорстким?
Так, там ситуація складалася особлива. І ви маєте рацію: Української повстанська армія та Організація українських націоналістів. Одним з напрямів своєї діяльності якраз і мали спротив масовій колективізації, спротив вилученню у селян зерна тощо.
І фактично саме завдяки цьому підпільному руху, завдяки партизанській боротьбі голод на заході України не був таким масовим, як на решті території. І саме тому туди масово їхали тих звані «мішечники», які намагалися здобути на заході радянської України хоча б якесь продовольство.
Але голод був і на заході України?
Був, але не такий масовий і вбивчий. Все-таки масштаб був іншим, аніж на сході. І це, власне, дякуючи українським повстанцям, їх боротьбі та тому, що вони поширювали серед селян інформацію, до чого може призвести покора і вилучення зерна. Вони розповідали у своїх листівках, що внаслідок такого вилучення відбувається на «Великій Україні» – так називали територію, яка вже давно була підрадянською. Як наслідок – на заході України владі не вдалося реквізувати все зерно.
Радянська влада намагалася максимально побороти і знищити українське підпілля. І якщо подивитися на документи НКВС, а пізніше – МДБ Радянського Союзу, то починаючи з 1944 року, ключова настанова одна – повністю зламати і знищити опір УПА і ОУН.
Фактично саме завдяки підпільному руху, партизанській боротьбі голод на заході України не був таким масовим
На це кидали величезні сили – внутрішні війська зокрема, і це окрім локальних силових структур, які теж придушували спротив. Був період великої блокади, коли фактично в кожному населеному пункті на заході України стояв військовий гарнізон. Але у реаліях фактичної партизанської війни з повстанцями організувати тотальний контроль, як на решті території України, було неможливо. Крім того, комуністи розуміли, що масове вилучення хліба призведе до ще більшої підтримки українських повстанців.
А взаємодопомога між регіонами була? Єдність України якось проявилась?
Це насправді дуже хороше питання. Я знаю про ті події з розповідей моїх бабусі і дідуся, які походять з Тернопільської області, з-за Збруча. Вони розказували, як зі сходу України приїздили люди, страшно голодні і шукали хоч щось поїсти. На жаль, ця тема не настільки добре досліджена, як тема Голодомору 1932-1933 років, але в даному випадку у нас є можливість записати свідчення жертв. І тоді ми зможемо судити про вимір єдності та про те, як виглядала допомога постраждалим від голоду. Ми щиро сподіваємося, що знайдуться дослідники, які заповнять такі прогалини.
«У ті часи протистояти системі і при цьому вціліти було нереально»
Кількість жертв цього голоду відома?
Попередні оцінки, звичайно, є. Але вони коливаються і в українських, і у закордонних дослідників. Є певні розрахунки з погляду демографії, є інші принципи підрахунку. Для радянської України цифра може бути визначена як 0,7-1,5 мільйона жертв. І тут є складнощі, вже типові для встановлення жертв від масових штучних голодів, пов'язані з недостатньо ретельним документуванням або спробами приховувати смертність із голоду. Інформація була таємною, а зараз, на жаль, вона взагалі недоступна. Шукати таку інформацію слід в московських архівах.
Що є неможливим...
В університеті Стенфорда я працював з мікрофільмами, на яких є копії документів з московських архівів. І там насправді є, з чим попрацювати… А зараз ми беремо участь у спільному з Австралійським університетом проєкті, у фокусі якого – голод 1946-1947 років. Наші партнери з Австралії вже опублікували декілька статей, провели семінари. І якщо все вдасться так, як задумано, то у 2027-му ми опублікуємо збірник документів на основі наших архівів, присвячений масовому штучному голоду того періоду.
А якого роду документи зберігаються в архіві СБУ?
Те, що зберігається в наших архівах, це, власне, реагування українського суспільства на події, пов’язані з голодом. Наприклад, матеріали поштової цензури, коли масово люстрували листи і фіксували всі факти незгоди з політикою Комуністичної партії, якщо йшлося про голод. У листах є й чимало порівнянь з 1932-1933 роками, коли кореспонденти пишуть, що у нас, мовляв, такий голод, як був тоді…
Є й іншого роду документи – розпорядження влади на кшталт того, що має робити МДБ для вилучення зерна в тому обсязі, як це спущено директивою з Москви. Україна мала виконати план хлібозаготівель, але виконати його було нереально, хоча накази все одно спускали «нижче», тобто з Києва у регіони, а МДБ при цьому виступало як наглядач за такими заготівлями.
Бо на міністерство держбезпеки покладали функцію репресій всіх незгодних, всіх «саботажників» або «диверсантів». А це, як правило, були ті, хто намагався залишити у себе в колгоспі хоча б скільки-небудь хліба, щоб селяни не померли з голоду. Частина репресивних практик була ідентичною тому, що відбувалося у 1932-33-му роках.
Чи відомі імена призвідників цього голоду?
Головний призвідник, це, звісно, Сталін. Саме він одноосібно визначав політику Радянського Союзу. Це також Лазар Каганович, якого надіслали з Москви керувати радянською Україною. Це і Хрущов, який, щоправда, намагався клопотати про допомогу для України, але робив це, скажімо так, не надто послідовно. Бо з одного боку, він намагався щось зробити і говорив про те, що Україна потерпає від масового голоду, але з іншого – разом із Кагановичем робив кроки, які цей голод і посилювали.
Проти волі Сталіна він не виступав і дуже переживав через те, що Сталін вважає його українським націоналістом, який свої «мєстєчковиє» інтереси ставить вище інтересів Комуністичної партії і думає про Україну більше, ніж про перемогу світового пролетаріату. Саме тому, власне, до України делегували Кагановича, бо Хрущов не виправдав довіру… Відомо і про інших призвідників – це керівництво певних наркоматів, які пізніше стануть міністерствами, це і перші секретарі районних та обласних комітетів партії, які виконували волю Кремля і не протистояли цьому.
Хрущов намагався клопотати про допомогу для України, але робив це, скажімо так, не надто послідовно. Боявся Сталіна
Але була і нижча ланка призвідників – комсомольці у кожному селі, яких так блискуче описав Леонід Кононович у своєму романі «Тема для медитації». Роман цей, щоправда, стосується 1930-х років. Але й у 1940-х майже напевно були «червоні валки», які залюбки «трусили хліб» у односельців…
Так, але кожен з цих комуністів і комсомольців прекрасно розумів, що якщо вони цього робити не будуть, то за ними прийдуть з МДБ. І вже тоді вони самі будуть названі саботажниками-диверсантами, будуть репресовані та засуджені… Хтось, як я вже казав, намагався зберегти бодай частину хліба, але зрештою, кожен сам робив свій вибір. І більшість не наважувалася йти проти системи, знаючи, що система їх перемеле. Це ніяк не виправдовує тих, хто забирав останній хліб, але наголошу ще раз: у ті часи не демонструвати лояльність до системи і при цьому вціліти було нереально.
«Кількість загиблих від голоду в Росії приблизно вдвічі менша, ніж в Україні»
А що в цей час відбувалося в Росії, Білорусі, в Казахстані, в інших регіонах?
Власне, голод 1946-1947 років характерний тим, що він зачепив усі землеробські регіони СРСР. Попри це кількість загиблих у Росії приблизно вдвічі менша, ніж в Україні. Натомість у Бессарабії смертність була десь у п’ять разів вищою порівняно з радянською Україною. Цей регіон, а конкретніше – південь Одеської області – постраждав найбільше.
Тобто цей голод не мав ознак геноциду?
Він не мав ознак чіткої спрямованості проти українців, проти населення радянської України. Тут це не прослідковується.
Чи знали на Заході, що відбувається в Україні, чи про це говорили? Бо ви ж пам'ятаєте, що про 1933 рік говорив навіть Геббельс, роблячи акцент на нелюдській природі комуністичної влади.
Так, і це потім мало негативний наслідок для визнання голоду в Україні в 1933 році. Бо було потрактовано як нацистська пропаганда… Але щодо Геббельса, то у 1930-х на території радянської України діяло три консульства Німеччини. Тобто у Німеччині дуже добре знали про те, що відбувається в УРСР. А 1946-1947 роки – це абсолютно інакша ситуація. Тоді в Україні не було діючих представництв іноземних держав, які могли б передавати інформацію на Захід.
Радянський Союз заперечував масовий голод, говорив лише про «незначні продовольчі ускладнення». І це був той евфемізм, який став типовим для радянської влади. Тому будь-яка міжнародна допомога відкидалася – і від Сполучених Штатів, і від інституцій, які діяли в рамках Організації Об'єднаних Націй.
Отож, Радянський Союз відмовлявся від допомоги, відмовлявся від плану Маршала, і натомість намагався показати світові, що справи йдуть чудово і СРСР сам може підтримати інші держави, передаючи їм продовольство.
Це була свідома політика, спрямована на те, щоб утвердити Радянський Союз як одну із мегадержав-переможців у Другій світовій війні, яка стоїть на одному щаблі зі Сполученими Штатами. Починалося протистояння між СРСР та США, що було характерно для всього періоду холодної війни.
Тобто в тих умовах поява журналіста Гарета Джонса, який документував Голодомор, була вже неможливою?
Практично ні. Тут визначальний фактор мала повоєнна ситуація, тобто підсумки Другої світової з поступовим перетіканням їх у холодну війну. А також – масовий повстанський рух на заході України та в країнах Балтії.
Крім того, всі були в очікуванні наступного конфлікту – тепер вже між колишніми союзниками, які протистояли Гітлеру, тобто між Заходом і Радянським Союзом. Всі казали, що ось-ось почнеться нова велика війна. Тож приїзд в Україну людини з західного світу, яка досліджувала би голод, був майже неможливим.
Ви вже трохи розповіли про те, що зберігається в архівах СБУ – прочитана кореспонденція, таємні накази МДБ… А от по лінії тодішньої міліції – чи фіксувалися, скажімо, випадки канібалізму тощо?
Такі документи у нас є. Випадки канібалізму більшою мірою стосуються півдня України, де голод був особливо масштабним та вбивчим. Ці випадки намагатися замаскувати та не включати у загальну статистику, але вони були.
Голод 1946-1947 років характерний тим, що він зачепив усі землеробські регіони СРСР
Яким був вихід з голоду 1946-1947 років? Що вплинуло на те, що ситуація стала вирівнюватися?
До кінця 47-го року навіть махровий комуніст Каганович зрозумів, що ситуація вкрай погана. І що якщо нічого не робити, але й надалі вимагати виконання хлібозаготівель на тому рівні, який спускається з Москви, то це вб'є сільське господарство. Тому почалася певна лібералізація. Селянам нарешті пішла допомога, пізніше було навіть скасовано карткову систему. А наступні роки були вже кращими в плані погодних умов тощо.
Але передусім зіграло роль те, що політика СРСР була відкоригована. Бо голод 1940-х років був прямим наслідком свідомої політики комуністичного режиму, коли вилучалося зерно, не надавалася допомога, а вся інформація про те, що відбувається масовий голод, трактувалася як спроби умовних місцевих націоналістів викривити інформацію…
Хочу додати насамкінець до вашого запитання про те, чи може вважатися голод 1946-1947 років геноцидом. Не кожен масовий штучний голод визначають як геноцид. Але з іншого боку, немає жодних сумнівів, що цей масовий штучний голод був модерований зверху. Тобто мало місце типове для комуністичних режимів ставлення до людей як до тих, чиї життя нічого не варті, і кого можна вбивати задля геополітичного зиску.
Свого часу польсько-американський правник Рафал Лемкін, котрий і увів поняття «геноцид», говорив про те, що всі події на території радянської України, яка перебувала під контролем Москви і була окупована комуністичним режимом, підпадають під визначення геноциду. І це справедливо, якщо розглядати політику Кремля, направлену на винищення українства, яке волею долі потрапило під його контроль, в більш широкому контексті.
Наталія Лебідь, для «Главкома»
Коментарі — 0