Хвилина мовчання: згадаймо 8-річну Поліну Тутунжи з Маріуполя

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Поліну Тутунжи.

8-річна Поліна Тутунжи загинула в Маріуполі. 13 березня 2022 року поряд з її домом зібрались люди, аби приготувати їжу. Поліна побачила там знайому дівчинку, яка гуляла з татом, і попросила маму теж вийти.

Тільки вони зробили це – розпочався російський обстріл. Мама дівчинки Надія загинула миттєво. Поліну сильно поранило, її госпіталізували, та 16 березня Поліна померла. «Тато з тією дівчинкою також загинули, як і декілька інших людей», – розповіла подруга мами дівчинки Анастасія.

«Мій син дружив з Поліною змалку. Вона була дуже активною дівчинкою, справжньою лідеркою, – розповіла Анастасія. – Надя неймовірно пишалася донькою. Я завжди казала, що Поліну чекає велике майбутнє. З її ставленням до життя, хоробрістю, самобутністю і експресивністю вона мала бути справжньою зіркою. Не судилося… Це непоправна втрата для всіх нас і величезне горе».

У Поліни Тутунжи залишилися батько Богдан і брат Герман.

Ще на початку стосунків Надія та Богдан жартували, що у них буде двоє дітей: хлопчик Герман та дівчина Поліна. Так воно і вийшло – першим з’явився син, а потім – через кілька років – пара очікувала вже на другу дитину. УЗД показало – це буде дівчинка. Поліна народилась 24 липня 2013 року в Маріуполі на Донеччині.

Першим до себе немовля притис Богдан, бо Надія відходила від наркозу після кесаревого розтину. Чоловік грів на грудях свою дитину. «Лікарі сказали, що так я передаю донечці імунітет», – зауважив Богдан.

На той час він працював механіком на кораблях і на кілька місяців міг бути у рейсі. Коли приїздив, весь час присвячував дітям та дружині. Допомагав із немовлям. «Щоби вкласти, надягав Надін халат, щоб запах її був. Так Поліна і засинала», – пригадав батько.

З віком у Поліни почав проявлятись характер тата, розповів Богдан: «Бойова, хитра, цілеспрямована. Робила все, що хотіла. Наді було з нею важко».

Поліна займалась танцями. Любила перевдягатись у різні костюми та виступати на сцені. «Я завжди Наді казала, що Поліна буде зіркою. У ній було щось таке магнетичне та особливе. Вона відрізнялася від інших харизмою. Я думала, що у майбутньому Поліна стане актрисою, ведучою якогось шоу чи блогеркою», – наголосила Анастасія Мармизова, Поліна була найкращою подругою її сина Саші.

У свої вісім років Поліна вже знімала ролики на YouTube. Багато часу проводила з друзями. «Вона завжди знала, як себе подати, що робити, куди йти. Її впевненість і безстрашність вражали. Особливо в порівнянні з моїм сином Сашею, він більш обережний, завмирає в незнайомій ситуації, а вона навпаки: «Так, пішли, розберемося по ходу»», – пригадала Анастасія.

Понад два роки тому Богдан Тутунжи покинув роботу моряком, перевчився та влаштувався працювати в ІТ-компанію в Харкові. Родина збиралась переїжджати у це місто, незадовго до 24 лютого Богдан залишився працювати там, а Надія готувалась продавати квартиру в Маріуполі.

«24 лютого Надія зателефонувала і сказала, що почалася війна. Вона хотіла виїжджати з міста, але тоді було багато інформації, що дороги всі прострілюються росіянами. Переживав, щоб вони машиною не потрапили під снаряди. Просив почекати», – сказав Богдан Тутунжи.

Надія із Германом та Поліною спочатку кілька днів жили у приватному будинку батьків. Якось поряд в одну з домівок прилетів снаряд. Герман налякався, у нього почалась істерика, а молодша Поліна бігала і кричала «Бабуся-бабуся, дивися, я не боюся. Я смілива як тато».

Після цього обстрілу Надія вирішила з дітьми перебратись у їхню квартиру. Їхнє помешкання було ближче до анонсованих місць евакуації. Родина готувалась виїздити.

Востаннє Богдан спілкувався з дружиною 5 березня, а потім зник зв’язок. Все інше, що трапилось після цієї дати, йому розповіли батьки та знайомі. Зокрема, і про трагічне 13 березня.

Поліна хотіла вийти на вулицю, бо на подвір’ї гуляла її подружка. Мама Надя довго відмовлялась, але все ж під натиском дитини погодилась. Старший син Герман разом із собакою залишився вдома. Тільки-но мама з донькою зробили кілька кроків на вулиці – росіяни почали обстріл із мінометів.

Надія загинула миттєво. Поліні перебило обидві ноги та руки. Брат Богдана відніс дівчинку до міської лікарні, де її оперували. Світла в медзакладі не було, тож використовували генератори. «Потім з’ясувалося, що в доньки була сильна кровотеча та пошкодження голови. Але тоді не було УЗД, щоби все це перевірити», – розповів Богдан.

16 березня у Поліни відмовили нирки, вона померла. 17 березня у Маріуполь зміг заїхати Богдан і дізнався, що доньки не стало. Про смерть Надії йому сказали раніше. Чоловік намагався поховати своїх рідних, але жодна ритуальна служба тоді не працювала.

22 березня Богдан зібрав старшого сина Германа та собаку й вирушив у Дніпро. Довгий час він не знав, де його загиблі дружина та донька. Врешті представники окупаційної влади в Маріуполі почали збирати тіла в одному місці. Фотографували, присвоювали номери, й опісля ховали. Так свою невістку та онучку впізнали батьки Богдана. Завдяки ним на могилах Надії та Поліни з’явились хрести з особистою інформацією.

Богдан поділився, що найтяжче, що могло з ним статися, вже трапилося. Він втратив двох своїх дівчат – дружину та доньку.

Герману не одразу розповіли про втрату мами та сестрички. Так само, як і другові Поліни – Сашкові. «Я часто пригадую, як Надя любила свою ранкову рутину вдома: прийти в дитячу кімнату, розбудити Полінку, поцілувати, а вона так солодко потягувалася, Надя дуже тішилася таким моментам. Тепер я наче тішуся за них обох, коли буджу сина до школи, і так згадую Поліну та Надію», – зауважила Анастасія Мармизова.

Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 9444 і поранили 16940 мирних українців. Серед загиблих – 545 дітей, поранених неповнолітніх – 1156. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.

За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 503 дитини. Ще понад 1100 постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.