Хвилина мовчання: згадаймо активіста, перекладача й викладача Дениса Антіпова
Чоловік брав участь у Революції гідності, а у 2015-му пішов добровольцем на фронт
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дениса Антіпова.
Викладав корейську мову, мав власну ветеранську справу та воював за Україну. 11 травня у селі Довгеньке на Харківщині загинув 33-річний Денис Антіпов. Чоловік був родом з Івано-Франківщини, однак 28 років прожив у Києві. Його поховали у рідному селі Хотимир Обертинської громади.
Денис Антіпов народився 30 червня 1989 року на Івано-Франківщині. До п'яти років він із батьками проживав у селі Хотимир. Потім родина перебралася до Києва. Мати захисника пригадує, з дитинства Денис захоплювався книгами. Почав читати у два з половиною роки.
У 2012 році Денис Антіпов закінчив Київський національний університет імені Шевченка за спеціальністю «Мова та література і переклад (корейська, англійська)». Він залишився працювати там викладачем.
«Денис жив університетом. Йому дуже хотілося, щоб для студентів це було не просто на папері, а щоб залишилося у них надовго – на все життя. Денис студентів різних курсів настільки гуртував. Вони до нього горнулися, як ті курчата до квочки. Він так з ними проводив цікаво час. Навіть, коли Денис загинув, йому студенти присвятили багато віршів», – розповіла мама бійця Марія «Суспільному».
У 2008 році Денис Антіпов стажувався в Сеульському національному університеті та у 2011 році – в Корейському університеті іноземних мов.
«Денис знав дуже багато мов, їздив у різні держави світу. Йому пропонували переїхати, давали роботу, житло, щоб виїхав за кордон. А він відповів: «Ні за які мільярди я з України не виїду», – зауважила пані Марія.
«Я тричі був у Кореї, двічі вчився там в університеті. Коли пройшов стажування, підтягнув знання, повернувся в Україну. Хоча мені пропонували там залишитись, я підробляв статистом у кіно, і в рекламі пропонували зніматися, але мені більше подобається вдома. У 2012 році я пішов в аспірантуру. А потім почався Майдан, війна — і якось було не до науки», – розповідав журналістам Денис.
Він мав багато захоплень, дуже любив небо і все, що пов’язане з авіацією, любив музику та грав на різних інструментах. Вивчав історію України, зокрема визвольних змагань, і всіма методами все своє життя поширював правду про боротьбу ОУН, УПА, Армії УНР та інших військових формувань.
Денис брав участь у Революції гідності. У 2014 році активно волонтерив.
«У нього не було такого – втомлений чи хворий з температурою. Він не думав про те, що йому треба піти з Майдану, відпочити, полікуватися. Денис та його друзі знали, що вони повинні відстояти нашу Україну за будь-яку ціну», – пригадала мати.
У лютому 2015 року Денис пішов добровольцем у 5 батальйонно-тактичну групу 81 окремої аеромобільної бригади. До слова, його двоюрідні дідусі воювали в Українській Повстанській Армії, їхніми псевдо були «Дуб» і «Листок». Тому продовжуючи родинну традицію, Денис обрав собі псевдо «Бук».
«Він пішов добровольцем у військкомат, але його не брали. У нього спеціальність військової кафедри – військовий перекладач. Сказали, якщо хоче не за спеціальністю, треба пройти підготовку. Він в Житомирі проходив навчання. Був в аеророзвідці. Після підготовки пішов воювати в Донецьку та Луганську області», – сказала Марія Антіпова.
«Коли ворог, наш північний сусід, прийшов на українську землю, я збагнув, що не можу лишатись осторонь. Я відчував, що мій обов’язок – піти і боронити Україну, захищати нашу землю, хоч як би патетично це не звучало. Моя спеціальність на військовій кафедрі – військовий перекладач, тож коли весною 2014 року я прийшов до військкомату записатись добровольцем, мені пояснили, що критичної необхідності у фахівцях такої спеціальності армія не має, але записали мене у резерв. Я вирішив самостійно готуватись до військової служби: ми з кількома друзями зібрались і почали вивчати тактику бою, розвідку. А пізніше я закінчив курси аеророзвідки, ці знання вже були необхідними на фронті, і я зміг долучитись до Збройних сил України», – розповідав Денис Антіпов «Радіо Свобода».
Зовсім молодий чоловік, 26 років, брав участь в боях під Донецьким аеропортом, на промзоні Авдіївки, на Світлодарській дузі. Вже самих назв достатньо, щоб збагнути, що це були найнебезпечніші для життя напрямки фронту на Донбасі.
Через рік і два місяці Денис повернувся додому. На той час він вже був лейтенантом і командиром взводу аеророзвідки свого батальйону.
«Коли повернувся після АТО, став якийсь доросліший, більш самовпевнений. У нього зник страх до всього. Син був таким незламним. Він настільки до всього ставився з такими переконаннями, що все буде добре. Україна ніколи знову не буде в ярмі. Тоді якраз була 25 річниця Незалежності України. Денис був на параді. Це була його мрія», – розповіла мати.
Після повернення з АТО Денис разом з побратимами вирішив займатися підприємницькою діяльністю. Вони почали виготовляти дитячі іграшки та сувеніри з дерева.
«Коли була епідемія коронавірусу і я захворіла, син постійно телефонував і за ніч він виготовив для мене шкатулку. Він дуже любив солодощі й шкатулку наповнив ними, а внизу залишив листівочку. Там було написано: "Мамо, одужуй пошвидше. Люблю тебе. Денис», – пригадала Марія.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Максим не задумуючись пішов у військкомат.
«Він зателефонував і сказав: «Мамо, вже орки напали на нашу столицю – на Київ. Я вже зібраний, йду на війну», – розповіла мати бійця.
У складі 95 окремої десантно-штурмової бригади Денис виконував бойові завдання у «гарячих точках» Донецької та Луганської областей. 9 березня він отримав контузію та декілька поранень під час артобстрілу у селі Довгеньке на Харківщині.
Під час лікування у госпіталі в Дніпрі Денис розповідав іноземним ЗМІ про війну в Україні. Через місяць воїн повернувся на фронт боронити країну.
«Його не виписували, він мав продовжувати лікуватися. Я кажу: «Денисе, може б ти перевівся в госпіталь у Київ?» А він відповів: «Ні, мамо. Я буду виписуватися, бо є ще побратими, які важче поранені, яким більше потрібне лікування», – переповіла мати слова бійця.
Марія Антіпова розповідає, із сином спілкувалася щодня, а з 11 травня він перестав виходити на зв’язок.
«Три дні були дуже сильні обстріли. Вони не мали можливості не те, що з’їсти, а води випити. Їх оточили зі всіх боків. У них шансів вижити чи врятуватися не було. Стріляли градами. Його відкинуло до бліндажа. Осколок потрапив йому в голову. Побратим, який бачив це все, до нього підійшов, але Денис уже був мертвий. На жаль, його неможливо було врятувати», – зауважила Марія Антіпова.
Денис віддав життя, щоб Україна мала світле, незалежне майбутнє. Він не став батьком, та виборював можливість народитися нашим дітям. Заплатив сльозами своїх батьків, щоб спокійно могли жити наші. Тож пам’ятаймо про це й тримаймо кожен свою лінію оборони відважно, як робив це він, до самої Перемоги. І не забуваймо пораду Дениса Антіпова: «Метою українських патріотів не має бути загинути за нашу державу, а зробити так, щоб якомога більше москальських окупантів здохло за свою…».
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.