Хвилина мовчання: згадаймо білоруського добровольця Едуарда Лобова

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Едуарда Лобова.

Його ім’я було відомим у рідній країні. Білорус Едуард Лобов все своє свідоме життя боровся за свободу своєї батьківщини, через що вона зробила з нього політичного в’язня. Після звільнення він вирішив боротись з російськими окупантами на боці України, адже бачив волелюблюбність і сміливість її народу. Так, Хмельницький став для нього другою домівкою. Цьогоріч 34-річний білоруський доброволець героїчно загинув за Україну. 

Едуард Лобов був політичним діячем і активістом. У рідній країні його пам’ятають і як учасника ініціативної групи з висунення Віталія Римашевського кандидатом в президенти Республіки Білорусь в 2010 році (політичний і громадський діяч, політв’язень).

Едуард був активним учасником однієї з опозиційних організацій. Усе своє свідоме життя присвятив боротьбі за свободу. У 22 роки хлопець вийшов на протест проти фальсифікації результатів президентських виборів у рідній країні. Його затримали і засудили. На той момент було відомо про сфабриковане звинувачення активіста. Чотири роки він провів у колонії посиленого режиму, був визнаний політв'язнем та вийшов на волю у 2014 році. 

Після звільнення Лобов не міг залишатися осторонь й вирішив боротись із російською окупацією в Україні. З 2015 року воїн проживав у Хмельницькому. Того ж року він вступив до лав ЗСУ. Едуард був бійцем тактичної групи «Білорусь» у війні на сході України. Служив у 72-й окремій механізованій бригаді ім. Чорних запорожців.

Захисник мав відзнаки і нагороду «За взірцевість у військовій службі», нагороджений за оборону Києва.

«Він полюбив Україну, яка була близька йому по духу, знайшов тут друзів та знайомих. Хмельницький став для нього другим домом, адже у себе в Білорусі, рідний дім діючий проросійський президентський режим змусив покинути. Він був волелюбним, принциповим і  відкрито висловлював свою думку щодо несправедливості, був надзвичайно відповідальним, був «людиною слова», – розповідають знайомі. 

Чоловік воював на одному з найпекельніших напрямків Донеччини. Отримав поранення під Вугледаром 26 січня, але власним життям зміг врятувати свого командира, прикриваючи його від відкритого вогню. Зі слів друзів, воїн до останнього подиху захищав відхід пораненого командира. При цьому сам мав поранення, але зумів вистрелити із Javelin і знищив танк окупантів. Захисник отримав осколкове поранення, несумісне з життям. Тоді на полі бою вдалось знищити 15 окупантів. 

Із військовим попрощались 11 лютого у Варшавському католицькому костелі св. Олександра.