Хвилина мовчання: згадаймо майданівця та активіста Дениса Рачинського

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дениса Рачинського.

23-річний доброволець Денис Рачинський, позивний Сталкер, загинув 20 березня 2022 року в Києві. Коли виконував бойове завдання, у ТРЦ Retroville, де він перебував, поцілили російські ракети. Захиснику було 23 роки.

Денис народився 1998 року і жив у Києві. Хлопець завжди був активним учасником подій, які відбувалися у Києві, – від футбольних матчів улюбленого «Динамо» та музейних виставок до протестів Революції Гідності та розгону проросійських мітингів. Справжній молодий патріот. Тому, коли 24 лютого ворожі війська підступали до столиці, він не міг залишатися осторонь і одразу пішов у тероборону.

Хлопець любив спорт, займався карате кіокушинкай, брав активну участь у житті фанатського руху столичного футбольного клубу «Динамо». Вивчав Чорнобильську зону відчуження. Цікавився історією України та особливо – Києва. Ретельно вивчав рідне місто, фіксував на плівку архітектурні споруди, підземні шляхи, закинуті заводи та будівлі радянської доби.

Денис багато читав, дізнавався нове і незвичне та цікавився незалежною інформацією. Через це часто доводив свою думку і сперечався з вчителями Українського коледжу ім. В.О. Сухомлинського, у якому навчався.

Після нього вступив до університету ім. Драгоманова на факультет історії та археології, де періодично їздив на розкопки у Київську область. Цю любов до історії Денис проніс через все життя – від вивчення дерева роду власної родини до історичних перипетій Києва.

Цікавився й власним корінням, вивчив військовий шлях свого прадіда на війні, робив запити в архіви та в результаті зібрав всю інформацію про його бойовий шлях, медалі та нагороди, зробив експозицію на згадку про нього.

А коли батьки подарували хлопцю металошукач, то він з татом і друзями частенько виїздив на розкопки до колишніх міст бойових дій. Він зібрав чималу колекцію артефактів, а також військових та побутових предметів Другої світової війни.

Ще одне захоплення – любов до тварин: з народження Дениса у родині жив пес на прізвисько Річард, потім боксер Оскар, а зараз за своїм хазяїном дуже сумує боксерка Нікуся.

Після Майдану Денис вступив у перший масштабний добровольчо-волонтерський проєкт Цивільний Корпус «Азов», який утворився на початку війни з Росією та окупації Криму та Донбасу у 2014 році. Туди він запрошував своїх найближчих знайомих і друзів. Разом вони боролися з агітацією проросійських сил, зривали їхні мітинги, концерти та комуністичні зібрання.

Також під керівництвом Дениса молоді активісти почали на лівому березі автономну боротьбу з незаконним гральним бізнесом. Його мама згадує, що хлопець мав до цього якусь особливу ненависть.

З перших днів повномасштабної війни Денис став на захист Києва й області. Спочатку був у складі підрозділу тероборони, а згодом – у лавах добровольчого формування територіальної громади «Мрія».

У 2022 році на службі Денис отримав позивний «Сталкер» – через своє захоплення мандрівками до Чорнобильської зони. Зона відчуження стала окремою сторінкою в історії хлопця.

«Все почалося з дитячої мрії – побувати у Зоні відчуження. Вирішив не відкладати цю витівку на майбутнє, тому склав маршрут, зібрав найкращих, перевірених роками хлопаків і рвонув до кордону Чорнобильської зони. Мета походу – за будь-яку ціну дістатися до її серця – «Міста-Привида», – так Денис описував свою першу мандрівку як сталкера.

Він почав вивчати флору, фауну і ландшафт, маленькі села, дізнавався про місця, відомі лише єгерям і лісникам. Все це Денис докладно описував у своєму Інстаграмі. Саме тут частково збереглася частина його життя і буднів.

«Я з ним ходив ще в перші подорожі Зоною відчуження. У нас була компанія із близько десяти людей, які були дуже дружніми між собою, – згадує друг Семен – Денис був відповідальним за походи, все організовував і завжди все знав. Хоча ставалось і непередбачуване – погода була жахливою, хтось губився дорогою, якось у зоні нас зловили правоохоронці. А одне із найбільш яскравих спогадів – це зустріч світанку на радіолокаційній станції Дуга, під акомпанемент далекого співу півнів».

«Усі пам'ятають сина як світлого, щирого, веселого, надійного, чесного, мужнього, незламного борця та воїна. Палкий націоналіст і патріот України», – розповіла мама загиблого Жанна.

Востаннє мама і син розмовляли зранку 20-го березня. Тоді Денис не розповів, що цього дня ввечері він повинен чергувати біля ТРЦ «Retroville». Потім пані Жанні стало відомо, що під час удару російської ракети Денис вийшов із будівлі, але це його не врятувало. Разом із його групи тероборони загинув ще один хлопець, інші із пораненнями змогли вибратись з-під завалів.

Згодом четверо його друзів пішли воювати на фронт, один з яких минулого місяця загинув. Саме цей хлопець знайшов тіло Дениса після обстрілів ТРЦ «Retroville». Зараз вони поховані поруч на Лісовому кладовищі.

Кохана дівчина Дениса Анастасія, з якою він зустрічався останні півтора року, розповідає, що відчула яскраву особливість хлопця з першої розмови й впевнилась у цьому згодом під час зустрічі.

«Мене одразу ж захопила в ньому ця його незламна серйозність, рішучість, прагматичність, що якимось чином так легко поєднувалась із його легкою на підйом натурою, жартами, іронічними розповідями із життя», – згадала Анастасія.

Вони вдвох теж багато подорожували, гуляли та досліджували Київ і рідне місто Насті Хмельницький, а також їздили до Карпат та здійснили сходження в гори.

Їх остання зустріч була за десять днів до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Дівчина, як зазвичай, поїхала до Хмельницького, і вже уявляла, як через два тижні вони знову зустрінуться та поїдуть туди, куди давно планували… У цей час Денис уважно стежив за тривожними новинами й розумів, що на всіх чекає.

«Він завжди вірив у найкраще, але був готовий до найгіршого. Знав, без краплини сумніву, що піде захищати рідний дім і близьких людей, – сказала Анастасія. – Я ним дуже сильно пишаюся. Досі дивуюся, як він поєднував в собі цю неймовірну мужність, вміння брати відповідальність за себе та близьких, разом із такою чудовою, трішки дитячою, здатністю радіти дрібницям та кожному дню».

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.