Хвилина мовчання: згадаймо Героя України Андрія Верхогляда

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Андрія Верхогляда.

Андрій Верхогляд народився у 1995 році. Виріс у Звягелі (тоді Новоград-Волинському), у родині військовослужбовців. Хлопець хотів стати військовим із першого класу. Його батько – полковник Збройних сил. Мама Людмила каже, що переконувала сина обрати цивільну професію, але він і слухати не хотів. Вступив до Академії сухопутних військ, а після випуску поїхав на Донбас. 

Ми маємо вибороти свою незалежність, маємо за неї працювати. І я думаю, що кожен українець повинен зрозуміти, що наша незалежність цього варта. Бо це найцінніше, що у нас є.

Андрій Верхогляд

Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, Андрій був на другому курсі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

У 2016 році після дострокового випуску з академії молодий військовий потрапив на передову. Спершу воював на волноваському напрямку. А наприкінці січня 2017 року підрозділ під командуванням Верхогляда захищав Україну на території авдіївської промзони. Тоді він разом із Андрієм Кизилом та своїми побратимами взяв позицію «Алмаз», яку в якості опорного пункту використовували війська ворога. Андрій Кизило, котрому згодом посмертно присвоїли звання Героя України, та ще двоє бійців загинули. А Андрій Верхогляд разом з іншими бійцями утримував позицію і відбивав численні атаки противника до підходу основних сил першого механізованого батальйону.

Воювати треба не за землю, а за те почуття, яке виникає, коли ти чуєш слово «Батьківщина». От оця любов, навіть не любов, а оце тепло – за нього треба боротися.

Андрій Верхогляд

На Донбасі, у 2018-му, зустрів свою дружину Марину, військову медикиню. Брат Андрія також на фронті.

З 24 лютого 2022 року воював на Київщині, після звільнення області на початку літа – ротація на Донбас. У червні майор Верхогляд загинув у бою з російськими окупантами. Вдома на захисника чекали батьки, дружина та маленька донечка.

«Андрій писав після штурмів, вибачався, коли довго не виходив на зв’язок. Але у день загибелі все було інакше: ми говорили, обговорювали якісь побутові речі, а після 18:00 зник зв’язок. На тому напрямку саме був штурм. І цього разу Андрій мав бути із ротою, яка потрапила у найважчє становище. Висунувся, атаку відбили. І коли повертався назад, виявився ласим шматком. Його накрили артою, а тіло не витягли. Ми сподівалися і вірили. А коли його дістали, це наче і добре, але я ніби впала з висоти, розбилася, мене склеїли, а потім підняли і кинули вниз… Ми познайомилися на Світлодарській дузі. Біля Світлодарська він і загинув. У цьому є якийсь страшний символізм», – розповіла кохана військового.

Тіло Андрія вдалося забрати з поля бою лише через десять днів після його загибелі. Прощалися з Героєм у липні у Києві – у Михайлівському Золотоверхому соборі.

У грудні Андрію Верхогляду посмертно присвоїли звання Героя України: орден із рук президента забирала його мама.