Хвилина мовчання: згадаймо льотчика Владислава Савельєва
Навіть перебуваючи у довготривалому відрядженні за кордоном, пілот рвався в бій, щоб захищати Батьківщину
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Владислава Савельєва.
26-річний Владислав Савельєв був офіцером Повітряних сил Збройних сил України, пілотом винищувача. Чоловік мав позивний Nomad (у перекладі з англійської – «кочівник»).
Покликанням і стихією Владислава було небо й літаки. Хлопець ріс у родині військовослужбовців і з дитинства плекав мрію сісти за штурвал повітряної машини. Не лише мріяв, а й робив все заради цього.
«З трьох років його супроводжувало кредо «Я все сам». У п'ять років він вже без нас з чоловіком ходив у магазин за покупками. В школі легко давалися іноземні мови – англійська, французька, німецька. Спортом займався, бейсболом, футболом, навіть певний період боксом. Йому ніколи не сиділося на місці, постійно треба було десь по-хорошому «влізти». Його якось відправили на олімпіаду з хімії, а він там переміг без всіляких зусиль. Тоді ми задумалися над тим, що він, скоріш за все, буде фармацевтом. До дев'ятого класу і він ніби не був проти, а потім…» – пригадала мати Владислава.
Після закінчення гімназії у Кропивницькому на Кіровоградщині Владислав вступив до Харківського національного університету повітряних сил. Улюбленій справі віддавався повністю, безупинно відточував майстерність.
«Потім за направленням він був приєднаний до Івано-Франківської бригади. І ми переїхали в Івано-Франківськ. Наша дитина народилася там. І став він на посаду льотчика-винищувача. У 2021 році його відправили у відрядження в Сполучені Штати Америки. Він там навчався», – розповіла дружина.
Владислав та Любов навчались в одній школі, у 2019 році одружились. Кохана льотчика зауважила, що він марив небом, тож там і загинув.
У 2019-му році Владислав закінчив університет з червоним дипломом, а у червні 2021-го його відрядили на навчання в США.
«Мало хто знає, та Влад не з першого разу вступив на льотний факультет. Рік вчився на «технаря», але від мрії не відмовлявся. Навіть ЗНО довелось перескладати. Зате потім, добравшись до улюбленої справи, навчався так завзято, що став відмінником, одним із найкращих на курсі… Постійно розповідав про літаки, цікавився, вивчав, планував, мріяв бути корисним…
Ми одружились, коли Влад був ще курсантом у 2019-му, а вже у 21-му він пройшов відбір на проходження курсів у США, у нас тоді тільки-но народилась донечка. Пам’ятаю, як ми із двомісячною крихіткою поїхали у Бориспіль проводжати Влада, а через пандемію нас не пускали на територію аеропорту… Хто б міг подумати, що наступного разу ми побачимось аж в Америці, куди прилетимо із Кірою через війну…
Відверто кажучи, саме цей рік у США став найдовшим терміном, коли ми жили разом. До цього все щось заважало… Я неймовірно вдячна за це період. Влад побачив, як мала пішла, як заговорила, як їй робили щеплення… Особливо вдячна за те, що обговорили багато непростих речей…» – зауважила кохана військового.
Чоловік працював результативно, якісно та багато. Його друг, льотчик Дмитро Шкаревський згадує загиблого: «Він був чудовою людиною! Хорошим другом, чоловіком, батьком, сином своїх батьків та України. Навіть будучи у довгому відрядженні за кордоном, він рвався в бій як ніхто, щоби захищати свою Україну, бо не міг спокійно спостерігати здалека».
На початку повномасштабної війни Савельєву, що на той час був зарахований на дворічний курс підготовки пілотів, який проводили американські військові на авіабазі Міссісіпі, до завершення програми залишався ще один рік.
У березні 2023 року він закінчив цей курс, розроблений для зміцнення військових відносин з іноземними державами. Після цього Номад нарешті повернувся на Батьківщину, але загинув вже через кілька тижнів під час виконання бойового завдання.
«Для більшості іноземних пілотів це було здійснення мрії: мовне навчання та льотна школа, що фінансуються США. Але для Владислава це було важким розчаруванням, адже він хотів бути в Україні та воювати за свій народ», – зазначив полковник ВПС США у відставці Джеффрі Фішер, колишній старший аташе з питань оборони та військовий авіатор.
«Речі зібрав ще за місяць, придбав форму, амуніцію. Я ж навпаки – розуміла, що поступово викреслюються ці спокійні щасливі дні, коли я впевнена, що настане спільне «завтра», разом прокинемось, вип’ємо кави, з’їмо круасани… А потім був випуск, де першим грав гімн України, а поряд з американським на сцені майорів синьо-жовтий стяг, де всі тисли Владу руку й обіцяли «тримати кулаки»… Вони ще тоді казали, що він – не просто курсант з України…» – пригадала Любов.
«Ти ж знаєш, раптом що — я зроблю усе, аби вивернутись і врятуватись! Ви мною пишатиметесь!» – заспокоював Влад кохану.
«За тиждень пройшов всі необхідні комісії, зібрав всі документи. Він дуже поспішав туди. Одразу ж попросився на бойові чергування в Бахмут. Здійснив сім бойових вильотів. За п’ять днів до загибелі знищив «Орлан», безпілотник, який досить складно збити з літака. Восьмий бойовий виліт сина став останнім. Командування попередило його, що через велике фізичне навантаження повторний політ може бути небезпечним. В нього запитали, чи він усвідомлює, що робить, відповів ствердно», – поділилася мати загиблого.
В останній політ 26-річний старший льотчик авіаційної ланки, майор Владислав Савєльєв пішов 2 червня цього року. Бойове завдання український воїн виконав – скинуті ним бомби влучили у ворожі цілі, але в районі Покровська Донецької області його літак отримав фатальне вогневе ураження.
«Звісно, неодноразово прокручувала в голові події 2 червня, – розповіла дружина загиблого. – Тоді ми з донечкою пішли в цирк. Під час антракту я надіслала фото, Влад поставив вподобайку. Коли почалась друга частина вистави, я дивом побачила надіслане чоловіком повідомлення, адже звук в телефоні був вимкнений. «Котики, я вас люблю, тато йде працювати…»… Яка ж я щаслива, що його тоді побачила, адже я встигла відповісти і написати йому найважливіші слова: «Ми тебе теж дуже сильно любимо!..». Він їх прочитав. Я рада, що останнє наше спілкування було саме таким. Більше на мої повідомлення Влад не відповідав…»
«Він виконав всі свої завдання. Ворожа ракета зробила так, щоб він навіть нічого не зрозумів. Тому що якби він зрозумів – це Влад, – він би відвернувся. Вона його зненацька застала. І тому – він у небі назавжди», – наголосила жінка.
Владислав мріяв після перемоги подорожувати Норвегією з дружиною та донькою. Тож побратими обіцяють, що прах льотчика тепер розвіють над фіордом Норвегії – у пам’ять про товариша.
«Він асоціював себе із вікінгами, навіть чимось був схожий. Ще бувши офіцером, завів собі бороду. Побратими називали його Nomad (кочівник). Так і було, він жодної хвилини свого життя не просидів на місці. Мріяв побачити норвезькі фіорди, це вузькі й довгі затоки зі скелястими берегами. Навіть почав збирати спорядження для поїздки. Після кремації частину його праху поховали на Далекосхідному кладовищі, щоб була можливість прийти до нього й побути поряд. З рештою вчинимо так, як хотів Владик. Нині розв’язуємо це питання», – розповіла мама полеглого льотчика.
«Влад обожнював культуру вікінгів та безпосередньо Норвегію. І я переконана, що він усміхався десь там із небес, коли бачив, як ми транслювали позитивне відео на церемонії прощання. Як піднімали келихи і гучно кричали «За Влада!». Як я ношу його годинник, як планую будувати сімейне гніздечко із кабінетом, про який він мріяв. Як збираюся багато подорожувати разом із донечкою… Він точно не хотів, аби ми просто склали руки і горювали. Це не про нього…» – наголосила Любов.
Молодший брат Владислава Сашко захотів стати військовим льотчиком. Вступив та навчається у тому ж університеті в Харкові. «Сподіваюся, що десь на небі він зараз пишається мною. І водночас, як завжди, хоче підколоти мене за помилки, навчити як краще… Бо він і був найкращим!» – сказав молодший брат…
Ескадрилья США, у якій навчався Владислав, носить шеврони з прапором України, на яких написано його ім'я. Для них українець-вікінг, який відправився боронити рідну землю, став незабутнім прикладом людської мужності.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.