Хвилина мовчання: згадаймо льотчика Дениса Лукова
Хлопцю було 22 роки, за три місяці до загибелі він одружився
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дениса Лукова.
Вінничанин Денис Луков, старший лейтенант, льотчик-штурман вертолітної ланки загинув, коли йому було 22 роки. Попри такий юний вік, на війні він був із першого дня. Служив у складі однієї з авіаційних бригад, і коли 24 лютого минулого року розпочалось із бомбардування ворогом аеродрому, встиг зателефонувати рідним, попросити у кожного пробачення та попрощатися. Тоді його екіпажу вдалося підняти пошкоджений вертоліт у повітря…
Потім було ще майже тридцять бойових вильотів. Як розповів його батько, екіпаж синового Мі-8 працював некерованими ракетами класу «повітря-поверхня» по колонах та позиціях противника на Київщині. Стримував ворожі атаки поблизу Новобахмутівки, десантував та прикривав спецпризначенців поблизу Краматорська. А у серпні 2022-го Денис Луков загинув.
Хлопець ніколи не мріяв сісти за штурвал вертольота. Не марив і офіцерськими погонами. Як розказують батьки, він був звичайною дитиною. У школі зірок із неба не хапав, зайвий раз боявся підняти руку, у вічі вчителям не впадав. Тихий, ввічливий, дещо соромливий хлопець. І хобі в нього було не показне – Денис постійно грався «у танчики», ховаючись від батьків, які не схвалювали його захоплення комп’ютерними іграми.
Проте була в хлопця гарна риса, яку відзначали всі – і батьки, і друзі, і вчителі та викладачі, і побратими. Денис вмів товаришувати.
«Ще коли Денис навчався у школі, до нас додому постійно прибігала велика компанія хлопчаків, аби кудись його забрати. І на випускному в школі класна керівничка, вручаючи атестат, зауважила, що Денис по життю буде для всіх найкращим другом», – розповів тато загиблого.
Батько Дениса – хірург, хотів, аби син пішов його стопами. Але зрозумів, що сину не до вподоби професія лікаря. Тоді у Сергія Миколайовича, який має багато друзів серед військових, виникла ідея – він організував сину політ на вертольоті. І той «захворів» небом, а згодом закінчив Харківський національний університет повітряних сил ім. Івана Кожедуба.
Крім того, попри юний вік Денисові пощастило зустріти свою кохану – Каріну, вони навіть встигли одружитися. На момент їхнього знайомства дівчина закінчила військовий ліцей. Овдовіла, не проживши з коханим і року...
Познайомився зі своєю майбутньою дружиною він під час навчання у Харкові. На той час Каріна вже закінчила військовий ліцей. Хлопця здивувало, що його нова знайома, як і він, носила форму.
«Дениса це дуже вразило, тоді ж, у 2018-му, у військових ліцеях дівчат практично не було. Спитав, чи я писала вже курсові роботи й попросив розповісти, як це правильно робити. А я тоді стояла і думала – ми на вечірці, навколо музика та веселощі, а до мене залицяється хлопець, який розпитує про навчання. Ну звідки ж він такий!?» – пригадала кохана захисника.
А потім на свій день народження Денис, відпросившись із льотної практики, прийшов до Каріни з величезним букетом квітів і запропонував зустрічатись. За кілька місяців пара почала жити разом.
24 лютого розпочалось із бомбардування ворогом аеродрому. Усе навколо вибухало та палало. Денис встиг зателефонувати рідним, попросити в кожного пробачення та попрощатись. Екіпаж кинувся рятувати свій борт. Двері у кабіні гвинтокрила заклинило вибуховою хвилею. Командир розбив скло і через маленьке віконце закинув Дениса в кабіну, і той вже зміг відкрити гелікоптер. Члени екіпажу швидко зайняли свої місця, машина почала набирати висоту. Водночас на зліт пішов винищувач, але його уразило уламками ворожої ракети. Літак вибухнув.
«Тоді Денис вперше на власні очі побачив смерть. Вертоліт кидало в різні боки, відлетіти змогли на кількасот метрів. Приземлились, познімали мішки з кріплень і взяли курс на інший аеродром, – поділився батько. – У Дениса залишились шрами на руках від порізів склом. Він потім казав, що в той день наново народився.»
Так для молодого офіцера розпочалась бойова робота. У травні, ризикуючи життям, екіпаж вертольота Мі-8 виконував польоти на знищення бойової техніки та живої сили противника на Донеччині. Про те, що син літає за лінію фронту і щоразу ризикує життям, батьки дізнались лише з мимолітної фрази: «Тату, я бачив Донецьк…»
Загалом екіпаж з льотчиком-штурманом Луковим успішно виконав до 30 бойових вильотів, під час яких працював некерованими ракетами класу «повітря-поверхня» по колонах та позиціях противника.
«Перед кожним вильотом Денис дуже боявся, бувало таке, що за весь політ не вимовить жодного слова. Він дуже хотів жити, але передусім думав про бойове завдання, яке потрібно було виконати. Він жодного разу не сказав: «Не можу, не полечу, нехай хтось інший». Весь час на службі, весь час готувався. За це його називали «дитя війни», – зауважив командир екіпажу.
Також екіпаж здійснював бойові польоти на десантування спецпідрозділів Збройних Сил для відбиття наступу на населений пункт Федорівка поблизу Краматорська та прикривав дії спецпризначенців із повітря. Завдяки спільним діям українських оборонців наступ ворога було зупинено.
«Денис прийшов до мене зовсім недавно. Старанний, цілеспрямований хлопець, одразу здобув авторитет серед побратимів. Вразило інше: попри такі юні роки, він щойно випустився з університету, хлопець був дуже вмотивованим. Вислів «Крізь терни до зірок» — це про Дениса. Це його вирізняло серед молодих товаришів. Постійно уточнював, які будуть наступні завдання, до чого готуватися. Ми запам’ятаємо його таким молодим і мужнім. Навіки герой», – додав командир екіпажу
Поміж бойовими вильотами Денис зміг-таки викроїти час, аби розписатись із коханою. То був найщасливіший день для родини Лукових. Після розпису молоде подружжя із батьками Дениса поїхали на дачу, аби влаштувати собі маленьке свято.
«Ми були, як частинки, які склались у пазл. Як чоловік Денис був ідеальним. У нас ніколи з ним не було конфліктів чи сварок. Уважний, ласкавий, веселий, спокійний, врівноважений, він ніколи не підвищував на мене голос. Я почувалась із ним щасливою та коханою. Ми часто обговорювали, як у нас буде в родині, завжди давав мені право вибору робити те, що я хочу. Він дуже любив дітей. Наші друзі часто казали, що хотіли б мати такі стосунки, як у нас», – розповіла Каріна.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0