Хвилина мовчання: згадаймо медикиню Юлію Зубченко, яка загинула на «Азовсталі»

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Юлію Зубченко.

Бойова медикиня полку «Азов» Юлія Зубченко (позивний Сирена) загинула на заводі «Азовсталь» під час авіаудару. Дівчині було 27 років.

Юлія народилася у місті Світловодськ Кіровоградської області. Після 9 класів місцевої школи рішуче обрала для себе майбутній фах медика. Дівчина закінчила медичний коледж та отримала спеціальність фельдшерки. Невдовзі Юля вийшла заміж та народила сина Артема. Але сімейне життя не склалось.

Згодом здобула фах провізора у Харківському національному фармацевтичному університеті. Юлія працювала в аптеці, але вважала це рутинною роботою.

Дівчина була дуже життєрадісною, турботливою та товариською. Любила музику та гарно співала.

У 2020 році Юлія прийняла рішення йти на службу. Вона приєдналася до лав Окремого загону спецпризначення «Азов» Національної гвардії України. Їй дуже подобалося служити та рятувати людей.

«Я часто возила онука до Маріуполя, щоб у вихідні Юля могла з ним проводити час. Донька дуже любила це місто, планувала там залишитись, купити квартиру. Мріяла, як поведе у Маріуполі Артемчика до першого класу», – розповіла мама Людмила.

Востаннє, згадує мати, донька була вдома за три місяці до повномасштабного вторгнення. 24 лютого її застало у Маріуполі. У бойової медикині була можливість виїхати, бо жінок тоді відпускали до дітей, але вона відмовилась. 

Після повномасштабного вторгнення Сирена лишалася в Маріуполі, допомагала пораненим. Хоча мама просила не їхати туди взагалі, а виїхати закордон. Дівчина ображалася і відповідала, що це її вибір, про який вона не шкодує. Вона ніколи не скаржилася ні на що.

Серед побратимів у Юлії був хлопець. Він освідчився дівчині. Вона вдягла обручку, а незабаром стало відомо, що її коханий безвісти зник.

Їх «польовий шпиталь» переїхав на «Азовсталь» останнім. Сирена не могла кинути своїх підопічних. У той період вона писала мамі: «Припини, ти у мене сильна, навіть у мене немає страху. Вірте, що я повернуся обов’язково». 7 травня сказала, що 9-го буде страшний день, адже очікувалися обстріли з боку окупантів. А вже наступного дня її не стало. Побратими Юлії розкопали завали і переконалися – там живих не залишилося. Усе вигоріло вщент. Коханий Юлії також загинув.

Медикиню Зубченко посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Сильна до останнього. Ніколи не скаржилася, як їй складно чи страшно», – зазначила мама Людмила.

Лише через десять місяців після загибелі Юлії батьки змогли поховати доньку в рідному Світловодську.

У Юлії, крім батьків, залишився 7-річний синочок Артем. Хлопчик минулоріч пішов у перший клас.

Мама медикині розповіла про те, як маленький син Юлії пережив втрату матері: «Перший день він весь час плакав. Потім став казати, що ненька на небі. Прокидається зранку, їсть цукерку і тягне ручки догори зі словами «На, мамо, я тобі смаколика даю». А зараз малює на патріотичну тематику і все складає біля портрету доньки. Артемчик дуже подорослішав, просить нас допомагати військовим, бо його мама загинула, рятуючи їх».

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.