Захищав Україну попри інвалідність та поранення. Згадаймо Михайла Реуцького
Військовий був учасником Майдану та АТО
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Михайла Реуцького.
Михайло Реуцький отримував поранення майже в усі частини тіла… Мав інвалідність та жив із болем, з яким було навіть тяжко рухатися в цивільному житті. Але пішов знову на війну – пообіцявши дітям, що повернеться до них живим – або з перемогою, або якщо буде поранений знову. Але в рідний дім до коханої дружини, сина та доньки повернувся на щиті…
Михайло Реуцький з позивним Тихий став одним із найкращих командирів взводу 93-ї бригади, який до останнього, дивом, кров’ю та надлюдськими зусиллями боровся в «котлі» у Бахмуті.
Михайло Реуцький народився 11 січня 1978 року в селі Старосілля Городнянського району на Чернігівщині, але понад 15 років разом із родиною жив у Києві. Був активним учасником Революції Гідності. З листопада 2013 року після роботи він постійно їздив на Майдан. У цей час працював у Лук'янівському СІЗО, тож був усе життя військовим. Разом з друзями входив до складу Святошинської самооборони.
У 2014 році на першій хвилі призову добровольцем пішов служити в батальйон «Київська Русь». У складі АТО прослужив чотири роки, пройшов гарячими точками: на першій лінії на горі Карачун, Піски, Авдіївка, Іловайськ, Волноваха, Щастя.
До початку антитерористичної операції на сході України Михайло Реуцький працював у СІЗО, але хотів стати лісничим. Втілити мрію чоловіку не завадила й військова служба.
«Дуже любив природу та все, що з нею пов’язано. Якщо йому ставало якось погано чи сумно – він просто йшов прогулюватися лісом, там знаходив свій спокій. Під час АТО здобув вищу освіту (за спеціальністю лісове господарство – «Главком»). Під час своїх відпусток катався здавати екзамени», – зауважила донька загиблого.
Захисник перебував у селі Водяне біля Донецького аеропорту, під час його оборони. Багато разів був поранений, зокрема, в Маріуполі, коли під час бою, на нього впали дроти лінії електропередач, продовжував обстріл та втратив свідомість. У 2018 році Михайло отримав інвалідність через важке поранення в ногу і повернувся до цивільного життя.
«Перед повномасштабною (війною – «Главком»), як і мріяв (з дитинства – «Главком»), працював лісником. Але у тата все життя було пов’язане з війною – він постійно хотів повернутися на службу, але його не брали за станом здоров’я. Йому було важко в суспільстві. У тата був уламок в нозі, тому він шкутильгав. Соромився цього, бо часто люди дивилися косо. Був випадок, що з нього сміялася через це компанія підлітків. Йому треба було ходити з паличкою, щоб не було сильного навантаження на ногу, але (не хотів – «Главком»), і нога боліла все більше та більше», – розповіла донька Михайла.
Відразу після початку повномасштабного вторгнення Росії до нашої країни, попри стан здоровʼя, чоловік добровільно вступив до лав Збройних Сил України – ніс військову службу в лавах 101-ї окремої бригади охорони Генштабу. Він воював у боях за Київ, потім – за Київську область.
Після звільнення Київщини, бажаючи брати активну участь у захисті України, Михайло разом зі своїми побратимами 19 травня 2022 року перевівся до складу 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Обіймав посаду заступника командира бойової машини – командира-оператора. Брав участь у звільненні Харківщини – Ізюму та Салтівки.
Потім захисник боронив Бахмут, Соледар і знову Бахмут. Перше поранення він отримав у живіт, вдруге – уламок потрапив у руку й зачепив нерв в місті Соледар: він не міг нормально рухати рукою.
«Ця війна його дуже зістарила. Він посивів, з’явилися сильні зморшки, тато сидів на пігулках — не міг без них спати. Були навіть із кров’ю проблеми… Коли він отримав перше поранення – у живіт – ми його відмовляли йти далі воювати. Але він повернувся. Вдруге – уламок потрапив у руку й зачепив нерв – тато не міг навіть нормально рухати рукою. Уламок так і не вийняли. І він вдома розробляв руку, щоб повернутися до хлопців. Ми йому казали: «тату, та куди вже?». Просили його залишитися, але він сказав, що не може – його там чекають хлопці. І вони справді дзвонили й питали: «Ти ж нас не кинеш? Ти ж до нас приїдеш? Ти ж із нами будеш?». Він завжди казав мамі: «Наташ, як я можу тут сидіти, якщо там гинуть 20-річні діти?». Він був чудовим командиром, за ним йшли, його поважали, він врятував безліч життів», – пригадала донька загиблого.
Під час обходження позицій 18 лютого 2023 року Михайло потрапив під кулеметний обстріл. Його було важко поранено в обличчя – уламок зніс півобличчя та розірвав шию. Очевидно, це була засідка саме на нього, оскільки боєць особисто завдав великої шкоди особовому складу противника. Михайло був професійним «ПТУРистом» – оператором протитанкових керованих реактивних снарядів.
«Раніше у тата вже сталося важке поранення в ногу – у неї потрапив уламок ще в 15 чи 16 році. Через цей уламок він сильно шкутильгав. Йому взагалі треба було з паличкою ходити, бо було важко пересуватися після поранення. І нога ще починала дуже пекти, коли він багато ходив. Але тато постійно звертав на це увагу: йому здавалося, що люди дивляться на його ногу, обговорюють це… Йому не хотілося, щоб люди думали, що він інвалід. А у 2018 році він якраз і отримав другий ступінь інвалідності. Тільки він не хотів, щоб це було клеймом. Тому дуже не хотів отримати поранення в обличчя. Але так сталося, що останнє поранення отримав саме в нього… Пів обличчя… Здається, кістки перебило вщент, носик був зламаний… Йому прилетів уламок в обличчя й шию. Смерть його наздогнала», – розповіла донька військового.
У воїна залишилися дружина та двоє дітей – син і донька.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.