Хвилина мовчання: згадаймо Михайла Жала, який повернувся з Фінляндії захищати Україну

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Михайла Жала.

Михайло дуже любив тварин, що привело його до Фінляндії, де чоловік працював ветеринаром. Та ще більше він любив Україну. І тому, коли перші російські ракети полетіли на українські міста, чоловік стрімголов примчав додому. Михайло Жало героїчно загинув із кулеметом в руках 7 липня 2022 року на Харківщині, до останнього тримаючи позицію.

Михайло народився у місті Бориспіль Київської області. З дитинства обожнював тварин та весь час приносив вуличних кошенят і щенят додому. Тому з вибором професії питання вирішилося швидко.

«Усе дитинство Міша приносив додому кошенят і цуценят. Ми їх мили, годували, а потім ганяли бліх по всій хаті», – пригадала мати військового Любов Жало.

Після того, як хлопець закінчив із відзнакою дев’ять класів і музичну школу, де грав на баяні, вступив до Немішаєвського коледжу на спеціальність ветеринара. Далі закінчив із відзнакою Національний університет біоресурсів і природокористування України.

«Добре пам’ятаємо цього кмітливого, комунікабельного юнака, який до навчання ставився добросовісно, був патріотом своєї країни, цілеспрямованим, відповідальним, любив тварин та допомагав їм. Не поважав людей, які знущалися над тваринами, тому за мету поставив бути лікарем, який допомагатиме тваринам. Таким і став. При першій ж небезпеці в державі одразу повернувся до неї, щоб захищати», – розповіли в деканаті факультету ветеринарної медицини.

Він завжди легко навчався, наукова робота приносила задоволення. У вільний час займався велоспортом та брав участь у різних спортивних змаганнях, зокрема, біг та плавання. Ремонтував і збирав велосипеди, які передавав друзям. Також брав участь у Революції Гідності і писав патріотичні вірші.

Після здобуття вищої освіти Михайло поїхав працювати на ферму в Данію. А згодом переїхав до Фінляндії, де продовжував займатись улюбленою справою.

«Йому подобалася Фінляндія через її простори та ставлення до тварин. Син розповідав, що там узагалі немає безпритульних собак, а все живе дуже цінують і поважають. Це було йому близьким», – поділилася мама Михайла.

Після повномасштабного вторгнення чоловік повернувся до України. Спочатку приєднався до громадської організації «Зоопатруль», яка рятувала тварин із замкнених квартир у Києві. А потім записався до територіальної оборони. За кілька місяців був у ЗСУ.

За три місяці навчання Михайло Жало перекваліфікувався із ветеринара на коригувальника артилерійської установки стрілецької роти. Хоча у документах військкомату навіть після загибелі числиться водієм – не встигли владнати всі юридичні формальності.

«Він народився з геном Патріота. Був дуже розумним, вихованим, толерантним, відповідальним. Він був творчою особистістю, писав патріотичні вірші. Жив, працював майже пʼять років у Фінляндії. Мав забезпечене життя. Любив рідних, друзів і, звичайно, тварин і це було взаємно. Але Україну любив найбільше. Тому 25 лютого 2022 року був вже в Україні і став на її захист. Пишаюся дуже ним. І дуже сумую», – розповіла мама Любов.

29-річний військовослужбовець Михайло Жало загинув 7 липня 2022 року біля села Дементіївка Харківської області. Захисник отримав осколкове смертельне поранення голови. Його відкопали через два дні після загибелі разом з кулеметом, на гашетці якого були заціпенілі руки.

Поховали захисника у Борисполі на Рогозівському кладовищі.

У Михайла залишилися мама, сестра і брат.

За два тижні до загибелі Михайло став у бориспільській церкві хрещеним батьком донечки своїх друзів. І в тій самій церкві його згодом і відспівали.

«Такі люди трапляються рідко. Чесний, порядний, відданий. Із моєю донькою вони швидко знайшли спільну мову: він із нею балакав по-своєму, вона по-своєму. Я була впевнена, що Міша стане найкращим другом для моєї доньки, а став янголом-охоронцем», – розповіла подруга і мама похресниці Михайла Ірина Маласай.

Зауважимо, захисник любив писати вірші.

Сірим небо затягнуте,
Сіріє райдужка ока,
Кам'яне серце, не спинене,
Ганяє азот, ще нівроку.
Нам ще трохи, ось вже за кутом,
Перемога, та й мила чекає,
Ми всі разом стоїм на одном,
Ні жалю ані страху не знаєм.
Ми все відбудуєм, що рашисти прокляті,
«миром» своїм непрощеним завдали,
Приїдуть додому і діти і матір
У домівки ще кращі аніж були.
Ми все пофарбуємо знов кольорами,
На небі веселка після дощів
Сходить завжди, зійде і з нами,
З дітьми своїми, любіте мерщій.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.