Хвилина мовчання: згадаймо Олександра Осадка, який загинув, рятуючи побратима
У чоловіка не було військового досвіду, він не служив в армії – був економістом за освітою та будівельником за професією, проте він добровільно став на захист країни
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Осадка.
Військовослужбовець, тернополянин Олександр Осадко (позивний Танго), загинув на Донеччині улітку 2022-го, виконуючи бойове завдання і врятувавши побратима під час артилерійського обстрілу.
За словами дружини військового, «Сашко записався добровольцем на другий же день війни – бо не міг вчинити інакше. Я не зупиняла – бо теж не могла вчинити інакше. Бо це вибір справжнього чоловіка. Захисника».
Він воював на фронті у складі 105-ї окремої бригади територіальної оборони. Згодом служив кулеметником 25-ї окремої повітряно-десантної бригади. А ще писав веселі оповідки, які після його загибелі дружина зібрала у збірку оповідань і новел.
У рецензії до книги видання зазначає, що «економіст за освітою та будівельник за фахом, він ніколи не вважав себе людиною творчою і не надто серйозно ставився до своїх письменницьких спроб. Та ті кілька історій, які устиг створити, свідчать про його неабиякий хист, про витончене почуття гумору, про вміння помічати й майстерно змальовувати деталі, а також обирати персонажами харизматичних сільських мешканців, зображених вправним та влучним словом. А ще автор мав незбагненний дар зазирати в майбутнє, яке постає таким буденним і пророчим з реплік його героїв. Хай у нашій пам’яті Олександр Осадко із 105-ї бригади батальйону А7170 залишиться живим у своєму живому слові».
«Олександр ніколи не мав філологічної освіти, він був економістом, а потім усе своє життя працював будівельником. Але все життя дуже багато читав. І, власне, коли ми познайомились, він прийшов уперше до мене в гості, побачив мою шафу книжкову від стелі до землі, і, побачивши це, сказав: «Ти будеш моєю дружиною, це вже точно». Тобто, любов до книжок і ця загальна спостережливість, начитаність, увага до деталей створили цей дивний феномен – його тексти», – поділилася дружина.
Вона згадала й про дар зазирати в майбутнє напередодні виходу книги.
Ще перед війною я запитала його якось: «Як ти уявляєш собі смерть?». Ми саме сиділи у нашому дубовому лісі на Бережанщині: довкола височіли дерева, у торбинках було повно зібраних грибів, а в думках – купа планів на довге-щасливе майбутнє.
– Я думаю, коли помру, то опинюся просто тут, у цьому нашому лісі. Тут мене чекатиме батько. Він уже розпалив багаття, а тепер лише підтримує вогонь. Я підійду, обійму його – і ми довго сидітимемо разом, підкидатимемо хмиз, розмовлятимемо. А потім підемо збирати гриби.
– А я, як же я?!
– А ти прийдеш потім. Усі прийдуть потім, усі зберуться тут, у нашому дубовому лісі. Біля багаття теплого.
…Сашко загинув у дубовому лісі. У день народження свого батька, 9 липня. І водномить перенісся з лісу на Донеччині до лісу на Бережанщині. Йому було 46 років».
Так пощастило, що чоловік пішов на фронт зі своїм другом, кумом, із яким дружив ще з першого класу. У дубовому лісі був танковий бій. Захисники кілька танків підбили, і ще один танк почав на них наступати. Поряд було два окопи, не було можливості оцінити ситуацію чи щось зважити, вони просто стрибнули в окопи.
«Кум з одним хлопцем – в один окоп, а Сашко з іншим колегою – в інший. Саша опинився зверху, і тоді прилетіла міна. І так вийшло, що Сашко накрив своїм тілом побратима, той хлопець вижив. Була така ситуація, що небезпечно було йти по тіло, але Ігор вирішив, що він не може його там залишити, і він під обстрілами ніс на собі Сашка три кілометри. І я дуже вдячна Ігорю, що він це зробив, бо знаючи інші обставини, я могла би й не отримати свого Сашка додому», – розповіла жінка.
Вдова розповідає, що у їхньої сім’ї було багато планів. Олександр мріяв разом з нею після перемоги України станцювати повоєнне танго. Тепер жінка переглядає відео їхнього спільного танцю до війни й не стримує сліз. Однак, каже, вірить, що смерть чоловіка була недаремною і незабаром Україна звільнить свої землі від ворога.
У Олександра залишилися дочка та син. Донька Софія зауважила, у дитинстві батько розвивав у них фізичні якості – разом з дітьми займався спортом. А коли вона з братом подорослішали, – Олександр брався за їхній інтелектуальний та духовний розвиток.
«У нас з татом завжди був улюблений ритуал, ми з ним завжди перші прокидалися, коли я ходила на навчання. І зустрічалися на кухні кожного ранку. Тато робив нам усім каву. І поки була ця ранкова рутина, ми завжди дивилися разом журналістів, або політологів, які обговорювали останні новини. Те все, що він вкладав у нас з дитинства, пов’язане з патріотичним вихованням, інтелектуальним і фізичним», – поділилася дівчина.
«На всі сімейні свята, гостювання, з‘їзди у нас була традиція, – додала донька Олександра. – Ми витягали з тумбочок диски з сімейними відео, і щоразу переглядали їх, ніби вперше. Власне, у нас і було, що згадати... Скільки себе пам‘ятаю – ми вічно мандрували або проводжали когось у подорожі. Я аж ніяк не скаржуся – це було, напевне, найкраще дитинство».
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.