Хвилина мовчання: згадаймо поета Гліба Бабіча

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Гліба Бабіча.

Чоловік родом із Миколаєва. Поет, автор слів у піснях гурту Kozak System. Загалом створив понад 500 віршів. Служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Його пісня «Подай зброю» стала гімном цих військових. Займався громадською діяльністю, був активістом ГО «Справа громад», очолював волонтерську ініціативу «Res_Publica. Брати по зброї». Пісняр воював у 2015–2019 роках, пішов на фронт і в 2022-му.

28 липня минулого року Гліб Бабіч підірвався в авто на міні у Харківській області. В екіпажі разом із ним було ще четверо побратимів. Вижив із них лише один.

Гліб Бабіч народився 1969 року в Миколаєві, в сім’ї кораблебудівника й журналіста та зубної лікарки.

«У мене резус негативний, була несумісність крові, мала сильний токсикоз, пролежала майже всю вагітність на збереженні. Коли він народжувався, у мене води не відходили, він наковтався навколоплідних вод, і коли народився, не закричав. Почалася якась метушня, мені ніхто нічого не казав. Я дивлюся зі столу, а йому лікарі трубку засунули і відсмоктують рідину. Мені вісім днів його не показували», – згадує Євгенія Валеріївна.

Вони провели в лікарні ще три з половиною місяці. Потім ще шість разів госпіталізувалися із запаленням легень у Гліба. «Дуже часто хворів до шести років. Я боролася за нього, він боровся за життя», – згадує Євгенія Валеріївна.

Гліб вижив і став турботливою дитиною. «Я заходила додому, а він з порогу казав: «Мамочко, лягай відпочивай, я сам». Ставив табуретку, застеляв серветкою і приносив вечерю. Він ніколи нічого не вимагав, ніколи нічого не просив».

Коли хлопчикові було сім, батьки вирішили розлучитись. Син допомагав мамі в побуті, присвячував вірші, дарував квіти, придбані на свої заощадження. Пізніше, коли Гліб був у середній школі, Євгенія одружилася вдруге. 

Уже дорослий Гліб із першої зарплати купив матері подарунок. Із жодного відрядження не приїздив із пустими руками. На кожній ротації неодмінно відвідував маму з квітами і солодощами. 

Гліб умів товаришувати з усіма. Та найближчими друзями вони були із донькою Дар’єю, багато часу проводили разом, гуляли, готували. 

«Він чудово готував! Коли була маленька, постійно щось мені пропонував смачненьке, міг печиво спекти. Вчив мене», – ділиться дівчина. 

Коли Дарці було чотирнадцять, батько супроводжував її на пробивання вух, аби підтримати, а мамі вже показали результат.

Гліб часто дарував доньці м’які іграшки та потішні подарунки. Дар’я ділиться: «Коли був на передовій, знаходив зв’язок, замовляв онлайн, щоб мене порадувати щоразу. Він був реально Сантою, з тією різницею, що дарував у будь-яку пору року без приводу. Я працювала в юридичній фірмі, і якось заходить секретарка і каже: «Даш, там посилка від тата із Соледара, вона важить 15 кілограмів!» Батько прислав Почекуна із солі, який світиться зеленим кольором!»

Свої нові пісні чоловік надсилав спершу доньці, теж поетесі, цікавився її думкою. 

«Декілька кліпів ми з ним разом робили. Я їх монтувала, бо в нього було своє бачення, йому часто не подобалося те, що робили інші люди. Він вважав, що в нас самих вийде зробити так, як повинно бути», – розповідає Дар’я. 

Нині на руці у Дар‘ї – батьків годинник. Він уцілів після вибуху авто. Коли годинник у неї на руці, вона відчуває, що батько тримає її за руку.

«Час іде, час далі йде, життя триває», – говорить дівчина крізь сльози. 

До війни Гліб Бабіч мав студію звукозапису, де записувалися чи не всі миколаївські музиканти. Сам також складав пісні, співав, записував. Його армійський позивний – скорочення від музичного «Доктор Лєнтяй». І вже мобілізувавшись до війська, після початку АТО, Бабіч продовжив творити як пісняр.

Для гурту Kozak System він написав сім пісень – «Подай зброю», «Сила і зброя», «Досить сумних пісень», «Свобода наче любов», «Ті, що тримають небо над Різдвом», «Мольфар» та «Не покинь».

Із першою піснею для цього гурту автора Бабіча спрямував Олександр Положинський. Саме він вирішив, що краще втілити Глібову задумку вийде в Kozak System, і не прогадав.

До 2019 року Гліб Бабіч служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді ЗСУ. За шість ротацій впродовж п’яти років Бабіч пройшов Дебальцеве, Мар’їнку, Широкине, Водяне, Авдіївку, інші гарячі точки АТО/ООС.

Після повномасштабного вторгнення РФ Бабіч долучився до тероборони. Як волонтер носився по околицях Києва, лазив на висотки та розставляв камери, щоб спостерігати за діями російських окупантів і коригувати вогонь нашої артилерії. 

Пізніше він займався впровадженням мобільних комплексів оптоелектронної розвідки «Локі», разом із групою друзів готував до відправки на фронт автомобілі, на які встановлювалися сервери та монітори. 28 липня під Ізюмом машина, на якій екіпаж із п’яти волонтерів розвозив устаткування у кілометрі від лінії фронту, наскочила на ворожу протитанкову міну, внаслідок вибуху Гліб та троє його побратимів загинули, вижити судилося лише одному з них, Дмитру Єршову, який дістав важких поранень.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.