Хвилина мовчання: згадаймо «привида Києва» Степана Тарабалка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Степана Тарабалка.

Степан Тарабалка загинув 13 березня 2022 року в небі над Житомиром. Тоді іноземні журналісти відразу написали про імовірну смерть «Привида Києва». Адже за першу добу війни Степану Тарабалці вдалося знищити шість ворожих літаків: Су-27, МіГ-29, два літаки Су-35 та два – Су-25. Згодом український ас на своєму МіГ-29 довів кількість знищених літаків агресора до 40. Уже пізніше в Офісі Президента України та у Генеральному штабі Збройних сил України пояснили, що образ супергероя-легенди є збірним і уособлює всіх пілотів бригади, у якій служив Степан Тарабалка.

У родині Степана, який народився і виріс у Коломийському районі Івано-Франківщини, не було військових. Мама Наталія мріяла, щоб син став військовим музикантом, бо у дитинстві він займався музикою та добре грав на трубі. Але у Степана були інші плани – він із дитинства мріяв стати пілотом.

«Неподалік був аеродром. Так і зацікавився. Виховання вдома, у садочку, у школі. Навчався у Коломиї в гімназії, а потім чотири роки у військовому ліцеї. Мав ціль, мету, мрію, яку ніхто йому не нав’язував. Коли вступив у Харківський національний університет Повітряних сил, говорив, що там навчаються переважно діти військових. Навіть викладачі у ліцеї не вірили, що він вступить», – пригадує в одному з інтерв’ю Наталія Тарабалка.

У 13 років Степан вступив до Прикарпатського військово-спортивного ліцею, а згодом вступив до льотного військового вишу – Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба, який успішно закінчив у 2014 році.

Востаннє батьки бачились із сином у січні, на Різдво. Тоді лише були розмови про війну.

У березні Степан Тарабалка ще приїжджав в Івано Франківськ, де живуть його дружина і син. Був лише одну ніч вдома. З мамою спілкувався по відеозв’язку.

«Степан у перший день війни виконував бойове завдання. Я колись молилась: Боже, допоможи мені виховувати так дитину, щоб я не нашкодила твоєму плану. Я ніколи не була до цієї ситуації готова… Я тільки недавно дізналась про його чергування, наряди, що сидів постійно у літаку перед вильотом. А він мені у телефон жартував: дивлюсь фільм, граю у теніс», – пригадує мама.

«Він був льотчик екстра-класу. До бойових чергувань ставився дуже відповідально. У бойовому літаку сам сидів і чекав на виліт. Він майстерно володів літаком у повітрі. Він був дуже відповідальним до роботи. Хто піднявся раз у повітря, той вже там і проведе все життя. Це така залежність: хочеш постійно літати. Коли довго не літаєш, то це мучить, тягне у небо. Тільки Степана називали «Привидом Києва». Треба бути дуже відважною людиною, щоб виходити проти двох-трьох ворожих літаків», ‒ розповідає про Степана Тарабалку його побратим.

13 березня 2022 року український льотчик «героїчно загинув у повітряному бою з переважаючими силами російських окупантів». Так пояснили у пресслужбі Повітряних сил. Степан Тарабалка посмертно отримав звання Героя України із орденом «Золота Зірка». У нього залишились батьки, дружина та син.

У пам’ять про Степана родина відкрила Центр медично-психологічної допомоги та реабілітації «Тепло крилатої душі». З грудня минулого року туди звернулись близько пів сотні бійців. Наталія Тарабалка розповідає, що деякі військові тут проходили відновлення двічі і навіть тричі.

«Ми старались створити у Центрі домашній затишок. Це приміщення колись було польським маєтком. Територія велика. Нині ми впорядковуємо ставок, щоб хлопці могли рибалити, створюємо спортивну площадку. Степан любив рибалити, але найбільшим його захопленням були літаки», – розповідає пані Наталія.

За її словами, біля Центру висадили калинову алею, липи, ялиці, каштани. Для реабілітації військових облаштували медичні кабінети та домашню кухню, де власноруч хлопцям готують вареники та борщ. Мама Степана Тарабалки зізнається, що у кожному військовому бачить рідну людину.

«Тут допомагають рідні, знайомі, однокласники. Поряд з’явилося багато людей, які стали близькими і підтримують одне одного. Мені часом кажуть, якщо у вас є сили рухатись вперед, то й ми не маємо права здаватись», – додає мама захисника.

Дружина військового, Олена, нині малює картини, які передає для Центру. Але просить не вказувати на роботах її ім’я, як автора, аби не привертати зайвої уваги, бо головне сьогодні для родини пілота – розвивати Центр, аби допомагати військовим та родинам загиблих.

Легендарний пілот похований у рідному селі Королівка на Івано-Франківщині. Над його могилою часто кружляють літаки. Наталія Тарабалка каже, що то друзі Степана прилітають його відвідати та віддати шану.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.