Хвилина мовчання: згадаймо рятувальника з Харкова Олександра Подольського

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Подольського.

30-річний Олександр Подольський – перший рятувальник на Харківщині, який загинув під час служби з початку повномасштабної війни. Рік тому чоловік дістав уламкові поранення, несумісні з життям, під час російського обстрілу ринку Барабашово в Харкові. Олександр називав колег другою сім’єю і мріяв, щоб на роботі з’явився тренажерний зал. Цю мрію втілили його батьки у пам'ять про сина.

У березні минулого року чоловік разом з колегами гасив займання на ринку «Барабашово» в Харкові. За даними обласної прокуратури, тоді росіяни били по території ТЦ з артилерії. Вогонь охопив торговельні павільйони на площі до 500 кв. м. Поки надзвичайники працювали, російська армія вдарила по ринку знову.

30-річного сержанта Олександра Подольського, колеги знайшли нерухомим. У лікарні йому діагностували уламкові поранення, несумісні з життям. За даними облуправління Держслужби з надзвичайних ситуацій, Олександр став першим рятувальником на Харківщині, який загинув під час несення служби під час повномасштабної війни.

З матір’ю Світланою в Олександра була домовленість: коли він на роботі, то принаймні раз на годину надсилатиме їй повідомлення у Viber.

«Ми коли вийшли з метро 16 березня, побачили ці страшні клуби диму, вибухи. І я знала, що він там. Звісно, я як мама мала істерику, я ввесь час дивилися в телефон, чекала, коли він подзвонить. Наступного дня ми з самого ранку з ним листувалися. Ось смайлики: він мені, а я йому надсилала. І ось о 13:17 було від нього повідомлення. Я йому смайлик відправила. І все. Це найчорніший день у моєму житті», – говорить Світлана.

Олександр прийшов на службу вісім років тому. На початку повномасштабної війни знайомі пропонували родині виїхати до Ужгорода, але чоловік відмовився. Бажання бути рятувальником до Олександра прийшло після армії, розповідає Світлана.

«Він в армії служив у місті Ічня Чернігівської області, там теж є пожежна частина. Усюди ліс, гарна природа, у них там було багато виїздів, і якось це його захопило. І, вже повернувшись з армії, він твердо вирішив бути тільки пожежником», – згадує мати.

«Це було його життя. Він був повністю відданий роботі, своїм колегам, своїй частині. Він сприймав їх як свою другу сім’ю. І сказав про це хлопцям на своєму весіллі, куди їх запросив», – додала Світлана.

Два роки тому Олександр одружився. На свято запросив колег й виголосив промову: «Без перебільшення тут зібралися дві мої сім’ї. Мої рідні й моя друга сім’я, з якою я в прямому сенсі й у вогонь, й у воду».

«У дружини вже був хлопчик Даня. І мій син дуже його любив, дарував йому іграшки. І тематика більше пожежна, збирали з конструктора пожежні частини. І хлопчик цим загорівся. Коли Саша з його мамою тільки зустрічався, то на четвертий день народження записав йому з колегами привітання. І для Дані це був шок: пожежники, пожежні машини. Вони іноді разом приходили в частину, роздивлялися машини», – говорить мати загиблого рятувальника.

Олександр займався важкою атлетикою й мріяв, щоб на роботі з’явився тренажерний зал, говорить мати.

«Протягом цього року, який я живу без нього, це був для мене стимул здійснити його мрію. І ми це зробили. Щодня з чоловіком думали, які краще замовити тренажери, якою буде ця кімната. Ми для цієї кімнати подарували дві фотографії сина. Щоб хлопці про нього пам’ятали, несли світлу пам’ять», – каже мати Олександра.

У грудні коштом сім’ї у частині обладнали таку кімнату, каже начальник пожежно-рятувальної частини Віктор Удод.

Олександр Подольський посмертно нагороджений Орденом «За мужність». Його поховали у Харкові – на Алеї Слави Безлюдівського кладовища.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.