Хвилина мовчання: згадаймо одеського активіста та добровольця Сергія Коноваленка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Коноваленка.

У липні на півдні України під час звільнення одного з сіл в Херсонській області загинув одесит Сергій Коновалов – йому було всього 22 роки. З малих років хлопець взяв собі позивний Роланд.

Себе Роландом назвав сам. На честь героя «Пісні про Роланда». А потім мені казали, що не треба було йому так називатися, бо Роланд загинув у бою. А, може, він так і хотів? Напевно хотів.

Російські загарбники спочатку нанесли артилерійський удар, а потім ворог спробував зайти і вибити тих, хто залишався на позиціях. Сергій отримав поранення в голову, несумісне з життям. Наші захисники відбили окупантів, знищили окупантів та забрали тіла загиблих побратимів.

Мати хлопця зауважила: сім'я була проукраїнською, свою громадянську позицію хлопець змалечку формував сам — багато читав, захоплювався історією, вступив на історичний факультет.

Сергій Коновалов долучився до патріотичного руху в зовсім юному віці – коли йому було всього дев'ять років. Брав участь в акціях проти проросійських колоборантів ще до Майдану. У 2015 році, будучи 16-річним юнаком, намагався втекти воювати у ДУК «Правий сектор».

«Росіяни зняли фільм Тарас Бульба. І ми з ним пішли на цей фільм. У нього свідомість, мабуть, з цього почалась. Це було з 12 років. А коли був Майдан, він був 14-15 річний хлопчик. Діставалося йому, і від поліції діставалося, і в хроніці у мене навіть фото є, де його за руки, за ноги виносили», – розповіла мати Лада Коновалова.

«У Сергія ніколи не було ніякого страху. У нього тільки було бажання відстояти Україну. Він постійно проводив вишколи молоді, заняття різні – кожні вихідні. Для нас, для таких же молодих хлопців і дівчат. Мене навчив тримати зброю. І були місцеві, яким це дуже не подобалося, вони йому постійно писали, телефонували, щоб він припинив. Одного разу вони його зустріли біля ринку, їх було чимало, це були противники Майдану, проросійські активісти. Тоді йому й зламали ключицю. Але він і не думав зупинятися. До поліції тоді не звертався навіть. Знав, що вони нікого не знайдуть», – поділилася кохана військового Катерина.

«Це були осінні канікули, вони з класом мали їхати до Львова, я дала йому гроші на дорогу. А він не прийшов зі школи. Ми не знали, що й думати, всю ніч ходили з чоловіком вулицями, шукали. На телефонні дзвінки не відповідав. Пішла зранку до школи, там теж нічого не знали. Почали шукати через поліцію вже. І знайшли – на фронті. Директорка школи тоді так за нього перехвилювалася, дуже його любила. Зараз вони у школі до 14 жовтня будуть робити захід на його пам’ять. Хто б міг подумати тоді, що так буде?

Отак він до кінця канікул там і був на війні. Потім повернувся до школи, а влітку вже поставив нам умови, що він знову їде на фронт. Це після дев’ятого класу. І 2 місяці він там був на фронті зі своїми друзями з «Правого сектору». Звісно, його всі там оберігали, бо ж дитина ще. Але вигнати його звідти чи відмовити не міг ніхто. Одного разу вони пішли у розвідку, а його лишили одного в якійсь хаті. Лишили йому зброю, звичайно, про всяк випадок. І він поставив «розтяжки» на вікнах, на дверях, а потім прокинувся серед ночі і забув про свої розтяжки. Дивом тоді обійшлося, вчасно згадав, бо біда була б. Сам і розказав мені потім», – згадала мати Сергія.

Дочекавшись повноліття, хлопець таки поїхав воювати на схід України. Після повернення з фронту очолив «Праву молодь Одещини», займався активною діяльністю по розбудові організації. Пізніше був призваний на строкову службу, але підписав контракт з 10-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою, де воював у складі підрозділу артилерійської розвідки.

Контракт скінчився в грудні 2021 року. По приїзду додому Сергій поховав батька, допомагав матері по господарству та планував вчитися, щоб бути вчителем історії і далі виховувати молодь в дусі любові до України.

Вранці 24 лютого 2022 року Роланд був першим в черзі в військкомат. Потрапив у 28-му окрему механізовану бригаду імені Лицарів Зимового походу, із березня воював на підступах від Миколаєва до Херсона.

«Звільняючи Херсон, віддав своє молоде життя в бою. Ми не можемо описати наскільки це велика втрата для нас, для рідних, для всіх, хто знав Роланда. Він завжди був позитивним та усміхненим, він вірив, що життя – це боротьба. Ми обов‘язково довершимо справу його життя та звільнимо нашу державу від окупантів», – написали побратими Сергія в його пам'ять.

«Дуже й дуже важко було з перших днів. У перший день, коли вони там були, аж потім він мені розказував, мерзла земля. Казав, що такий був обстріл, що просто лягли, лежали і шість годин не вставали. Казав, що такого заціпеніння у своєму житті ще не відчував. Це було востаннє, коли він виходив на зв'язок зі мною. Це було 13.14 я просто думала, що у нього сів телефон і він не міг зі мною зв'язатися. А 15 до мене прийшли й сказали цю дику новину, що у мене немає більше сина. Найбільш страшне, що у нього було поранення в голову. А орки украли у нього найцінніше – мізки. Він хлопчик дуже розумний у мене був», – розповіла Суспільному мати загиблого військового Лада Коновалова.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.