«Мир підпишемо на руїнах Кремля». Згадаймо журналіста Дмитра Сінченка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дмитра Сінченка.

Він пішов виборювати незалежність України у перші дні повномасштабного вторгнення Росії, у лютому 2022 року. До того як потрапити на фронт, був ініціатором проукраїнських акцій, перейменувань вулиць, назви яких пов'язані з Росією чи історією комуністичного руху. Дмитро Сінченко загинув, допомагаючи пораненому побратиму на полі бою.

Дмитро народився 4 липня 1986 року у Кропивницькому (тоді Кіровоград). Закінчив кібернетико-технічний коледж, а потім Центральноукраїнський національний технічний університет. З 2010 року очолював громадську організацію «Асоціація політичних наук». У 2022 році закінчив навчання у Києво-Могилянській академії та отримав диплом магістра. Працював позаштатним кореспондентом провідних всеукраїнських видань, був переможцем багатьох журналістських конкурсів.

Дмитро займався антикорупційними розслідуваннями, впровадженням реформ на місцевому рівні, декомунізацією та деколонізацією публічного простору. Під його керівництвом були реалізовані десятки проєктів для активної молоді, журналістів, депутатів місцевих рад, співробітників органів місцевого самоврядування, медичних працівників.

Друг Дмитра Сінченка Дмитро Завражний розповів, разом вони займались декомунізацією в області, ініціювали демонтаж пам’яток з радянськими символами. Журналіст займався антикорупційними розслідуваннями. «Разом проводили дуже багато акцій: «Рух опору капітуляції», акції на підтримку незаконно ув’язнених людей, акції біля пам’ятника Шевченку, проти нападів на українську мову, брали участь у перейменуванні міста».

Сінченко був журналістом, політичним аналітиком, публіцистом і блогером. Дописував у видання «Український тиждень», для якого писав репортажі з фронту, та «Радіо Свобода». 

Дмитро допомагав Українській добровольчій армії ще до початку повномасштабного вторгнення – уперше поїхав на фронт наприкінці грудня 2021 року. Служив сержантом стрілецької роти. Мав позивний Перун. 

Після початку повномасштабного вторгнення був у новосформованому 1-му батальйоні. Після виконання завдань з оборони Києва батальйон спрямували на південний напрямок, де Дмитро долучився до руху опору «Південь» (також підрозділ УДА). Там чоловік брав участь у боях під Правдиним, Олександрівкою. Після звільнення Херсона і правобережжя області воював на Донеччині.

Дмитро загинув 22 серпня 2023 року поблизу Курдюмівки на Донеччині під час виконання бойових завдань. Понад пів року вважався зниклим безвісти. Загибель підтвердили після проведення ДНК-тесту.

«Дмитро – один із добровольців, які не були військовими, але стали на захист України з початку повномасштабного вторгнення Росії. Він долучився до Української добровольчої армії. Там мав позивний Перун», – зауважив побратим Ігор Козуб.

Дмитро з Ігорем були знайомі понад 20 років. Разом були на патріотичних акціях, брали участь у Помаранчевій революції: «З 2014 року Дмитро підтримував Українську добровольчу армію. Коли ми проводили змагання на кращого снайпера області, то Дмитро там виборов перше місце».

«Добровільно пішов витягнути пораненого з поля бою, – розповів Ігор Козуб. – Але, на жаль, там снайпер. Дмитра він поранив у спину. Уже до вечора українські Збройні сили відбили цю позицію, і його там не знайшли, тому він був зниклим безвісти. Однозначно він – герой, однозначно – героїчно загинув. Поводився завжди достойно, мужньо на війні. Був зразком для інших. Людина дуже високоосвічена, культурна, журналіст».

Найгірше, що може статися на фронті, — це смерть. Проте вона все одно станеться, рано чи пізно.

Дмитро Сінченко

З теплом та повагою відгукнувся про Дмитра активіст та волонтер Дмитро Завражний: «Діма був цілеспрямованим, дуже проукраїнським, завжди у гарному настрої, оптимістичним. Ми з ним дуже багато акцій разом робили. І щодо захисту української мови, тому що хотіли Закон про мову скасувати свого часу, і щодо підтримки незаконно утримуваних і звинувачених у справі про вбивство Павла Шеремета, акцію на підтримку переслідуваних свого часу владою, того самого Сергія Стерненка. Це і Рух опору капітуляції, і акції щодо заборони медведчуківських каналів. Завжди виходили з ним разом. Разом займалися декомунізацією. Дуже багато антикорупційних проєктів вів, і успішно досить. Це людина, котра відома далеко за межами нашої області. Дуже-дуже світла пам’ять про нього».

«У Дмитра була одна велика любов – Україна. Він мріяв про її світле майбутнє і намагався робити все, щоб прийти до нього як можна швидше. Він нею жив і за неї ж віддав життя. Він був світлою, розумною, щирою, принциповою людиною», – написала дружина Олена Сінченко. 

Дмитро наголошував, що важливо об'єднувати світ ідеєю перемоги над рашизмом і просувати її, працювати над тим, щоб Росія не існувала як геополітичне утворення: «На міжнародних майданчиках, через дипломатичні представництва, і цей процес просувається, ця ідея вже лунає. Якщо раніше нашим партнерам таке видавалося божевільним, то зараз про це вже йдеться. Моя коронна фраза: «Ми підпишемо мир на руїнах Кремля».

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.