Мріяла про гучне весілля після перемоги, але не судилося. Згадаймо Надію Войцишин

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько–українська війна. Нині згадаємо Надію Войцишин.

Надія Войцишин (у дівоцтві Петруновська) народилася та росла у Попасній. У 2014-му році, коли розпочалась війна, разом з батьками дівчинка переїхала з Луганщини до міста Любомль, що на Волині, і вже тоді дивувала оточуючих вишуканою українською. Батьки вивезли дітей подалі від війни, а самі згодом повернулися до рідної Попасної, звідки їм вдалося урятуватися і приїхати до Любомля у 2022 році.

У Любомлі Надійка закінчила Любомльський ліцей №2 і вступила на педагогічний факультет Рівненського університету, паралельно навчалася на військовій кафедрі. За спогадами подруги Катерини, дівчину цікавило все українське – обряди, традиції, звичаї, поезія, культура.

«Навчалася на педагогічному факультеті у Рівному, а у 2020 році, 18-річною, вступила до лав ЗСУ. На службі зустріла і своє кохання – взяла шлюб з Юрієм Войцишиним, який сьогодні продовжує боронити нашу країну», – розповів начальник адміністрації Артем Лисогор.

За словами Лисогора, дівчина завжди мріяла про гучне та велике весілля. Сподівалась відгуляти його разом з перемогою, та не судилося.

Надія Войцишин загинула 27 березня 2024 року у районі н.п. Тарасівка Запорізької області.

Поховали Надію Войцишин 3 квітня 2024 року у Любомлі. Спочиватиме захисниця України на Любомльському міському кладовищі.

Якою запам'ятали Надію Войцишин друзі, вчителі, знайомі

«Мав честь знати! Надія у 2014-2016 рр. входила до оргкомітету етнокультурного патріотичного фестивалю «Козацька Варта», який три роки поспіль проходив у місті Бориспіль на території Бориспільського НВК та художньої майстерні «ПЕПСА». Служила в одному з підрозділів 44 ОАБр. Вічна та світла пам’ять», згадує Надію Anton Arestov.

Вчителька Надії Ірина Козачук розповіла, що військова вийшла заміж під час повномасштабної війни.

«Дуже раділа, коли вона розмістила фото, на яких стало зрозуміло, що вона знайшла свою половинку. Такі щасливі завжди були, радісні. І було так тепло і радісно на серці, що вона тепер має свою родину, тому що батьки її залишалися довгий час там у Попасній», – говорить освітянка.

Надія померла у 26 років, дослужилася до звання капітана. З чоловіком познайомилася на службі, гучного весілля не робили, бо вирішили перенести святкування на час, коли Україна переможе, розповіла університетська подруга Юлія Барбарук.

«Вони два роки тому одружилися, розписалися, але не встигли зіграти весілля. Мріяла про це і казала, ось ми, хай-но вже закінчиться війна, відсвяткуємо пишне, гарне весілля в українському стилі. Навіть придбала собі сукню вишиту, дуже гарну. Ми нею пишаємося як особистістю, як людиною, як подругою», – сказала дівчина.

«Надя дуже мріяла про гучне, велике весілля (бо побралися з коханим швидко, в колі найрідніших). Все казала: «Закінчиться війна, відгуляємо з усіма традиціями, з друзями, рідними». Навіть сукню замовила-купила… Тепер ця сукня весільна, разом із вишиваною сорочкою чекають на свою наречену, щоб бути вложеними в домовину, та супроводити в останню дорогу. Надійка була дуже світлою, щирою, доброю, привітною, завжди з теплою усмішкою на устах. Вона була Сонечком, надією та опорою для своїх рідних, дідуся з бабусею, матусі з татом та братиком, для тітоньки, сестричок. Була хорошим, надійним другом для цивільних друзів, та побратимів. До слова, Надя служила зі своїми побратимами нарівні, мала звання капітана (впевнена, такі звання за просто так не присвоюються). Надя була милою, красивою, ніжною, тендітною для свого коханого. Хочеться, щоб памʼять про неї залишилася такою, якою вона була сама – світлою, сонячною, усміхненою. Пишаюся, Надійко, що маю таку землячку. Тепер ти залишишся для мене особисто прикладом, як можна любити свою рідну Україну і все українське. Світа тобі пам’ять, дівчинко», – написала про Надію Катерина Мокренко. 

У Надії залишились чоловік, батьки, брат і сестри, дідусь і бабуся.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.