На фронті загинула військова, яка втратила чоловіка під Бахмутом. Згадаймо Наталю Кузнєцову

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Наталю Кузнєцову.

У середу, 28 серпня, стало відомо про трагічну смерть військовослужбовиці та активістки Наталі Кузнєцової з позивним Іранка. Про це повідомила пресслужба «Правого сектору». 

Наталія народилась 11 грудня 1992 року у місті Олександрія на Кіровоградщині. Тривалий час жила у Чернігові, звідки родом був її чоловік Віктор Панаск, один з командирів Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. Степана Бандери, з яким вона познайомилась під час Майдану. Очолювала Чернігівський осередок «Правого сектора». 

«Відносини з її чоловіком, Віктором Панаском з позивним Іранець, вони почали саме на Майдані. Вона за ним перевелася в Чернігів навчатися. І в Чернігові вона була активісткою, багатьом людям допомагала. Як партійна організація – проводили різноманітні навчання, підтримували матерів загиблих бійців. Це людина з великим серцем, з великої літери. Я дуже рідко бачила, коли їй десь тяжко, поганий настрій. Вона завжди була на позитиві. І оці її – «Катюш, все буде добре, не переживай». І до цього моменту, мені оці фрази, вони просто стоять у голові», – розповідає подруга Наталі Кузнєцової Катерина Кулініч. 

До Майдану Наталя навчалась у Київському національному економічному університеті ім. В. Гетьмана. За її словами, була відрахована за участь у революції, тому завершила вчитися на юриста у ЧНТУ. За іншою версією – перевелася вчитися до Чернігова, бо там жив її коханий Іранець. Здобувши вищу освіту, працювала в юридичній компанії SkyLawyers.

За словами Кулініч, з перших днів повномасштабного вторгнення Іранка доєдналася до самоорганізації «Правого сектору».

«У них був загальний збір ще за тиждень до початку повномасштабного. Всі були на місцях. Спочатку як добровольці, а потім, ближче до літа, «Правий сектор» перевели до Збройних сил України», – каже Катерина Кулініч. 

У травні 2022 року Наталя пішла служити у третій окремий механізований батальйон 67-ї ОМБр. 14 березня 2023 року була нагороджена орденом «За мужність» III ступеня.

«Відзнаки, нагороди і визнання добровольців на державному рівні це важливо. Але найбільшою нагородою особисто для мене – це буде національна свідомість українців. Які будуть пам’ятати і шанувати бійців при житті і посмертно. Які продовжать шлях боротьби за незалежність», – написала тоді Наталя у соцмережі. 

Після загибелі «Іранця» близькі просили її залишити військову службу (мала на це право як член родини загиблого), але Наталія відмовилась. Сказала, що не може лишити справу, яку він почав.

В інтерв'ю виданню «Челайн» у 2018 році Іранка розповідала, що сенс її життя – «у здоровій, квітучій, самостійній Україні». «Хочу мати велику родину. Щоб мої діти і внуки не знали, що таке війна. Хочу на старості літ (якщо доживу) сісти в плетене крісло-качалку і розуміти, що вся моя боротьба за країну була не марною».

Як повідомила військовослужбовиця Олена Білозерська, Наталія Кузнєцова загинула 26 серпня 2024 р. За словами її подруги Катерини Кулініч, від вогнепального поранення в ділянку скроні. Сталося це у селі Приморське на Одещині. Офіційних коментарів про обставини загибелі наразі немає.   

«Від перших днів повномасштабного вторгнення – у строю Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», військовослужбовець 67 ОМБр ЗСУ. Наталя – приклад жіночності, витривалості, внутрішнього спокою і разом з тим активної діяльності задля України. Найщиріші співчуття родині, близьким, друзям та побратимам. Молимось за спасіння душі Наталі», – додали у «Правому секторі». 

«Ще одна сім'я патріотів та націоналістів на небі», – написав у мережі командир Добровольчого розвідувального батальйону «Сонечко» ГУР МОУ Руслан Каганець, який нагадав, що 6 травня 2023 року під Бахмутом загинув чоловік Наталі Кузнєцової.

Попрощалися з Наталею Кузнєцової 29 серпня на Майдані Незалежності у Києві.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.