Олег Мороз підірвав міст під носом у рашистів (фото, відео)
Побратими згадують Олега як людину з залізною волею і великим серцем
«Главком» розповідає про наших захисників, які мужньо протистоять ворогу на фронті, віддано захищають рідну землю від російських загарбників, подекуди ціною власного життя. Найбільше, що можемо зробити для наших воїнів – пам’ятати про них, допомагати армії, відстоювати суверенітет України та працювати задля нашої перемоги.
Олег Мороз присвятив своє життя захисту Батьківщини ще у 2013 році. Тоді він уклав контракт на проходження військової служби у миколаївській 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді (ОДШБр). Олегу дуже подобалася служба у десанті, він захоплювався потужною технікою і глибоким блакитним небом. Багато часу приділяв заняттям спортом, особливо йому подобалася важка атлетика, силові вправи. Згодом Олег став командиром відділення і вже сам почав готувати особовий склад до виконання складних завдань.
З початком російсько-української війни підрозділ Олега виконував бойові завдання на сході країни. Брав участь у визволенні Красного Лиману. У липні 2014 року під час рейдових дій поблизу україно-російського кордону десантники неодноразово вступали в бойові зіткнення з підрозділами регулярної армії РФ поблизу населених пунктів Довжанське, Маринівка, Краснодон.
У жовтні 2014 року Олег відправився на ротацію в Донецький аеропорт. Там цілодобово точилися важкі бої. Кожного дня бойовики проводили штурмові дії за підтримки бронетехніки і танків. Маючи певний досвід, сержант Мороз брав активну участь в організації оборони летовища.
Коли ворог зрозумів, що лобовими атаками кіборгів не зламати, перейшов до тактики вогневого валу. Почалися потужні артилерійські обстріли, під час одного з яких сержанта Мороза було важко поранено. Уламок практично зрізав ногу, та завдяки швидкій евакуації з передової у госпіталі лікарі врятували ногу сержанта Мороза. Після тривалого лікування та реабілітації Олег знову повернувся у стрій. Йому запропонували стати сапером – він дав згоду, адже був добре знайомий із цією справою. Після навчання він повернувся в рідну 79-ку на посаду командира інженерно-саперного відділення. Олег здійснив декілька ротацій у район проведення ООС. Невдовзі Олега було призначено головним сержантом взводу.
Олег Мороз (08.06.1993-10.06.2022) – головний сержант інженерно-саперного взводу 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, Герой України. Народився у Миколаєві. Одразу після завершення навчання вступив до лав 79-ї бригади. Учасник АТО, «кіборг». Під час оборони Донецького аеропорту отримав поранення, однак повернувся на фронт. Виконував бойові завдання у «найгарячіших» точках.
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії воював на території Донецької та Луганської областей. Був відзначений нагрудним знаком «За зразкову службу», нагрудним знаком «Учасник АТО», пам’ятним знаком «За воїнську доблесть».
Товариш Олега Дмитро згадує, що ранок 24 лютого 2022 року вони зустріли на позиціях поблизу населеного пункту Щастя. Дмитро також розповів неймовірну історію героїзму Олега Мороза.
Як згадує Дмитро, вони прокинулися о 4-й ранку від потужних вибухів. Після артпідготовки рашисти за підтримки танків і БМП пішли на прорив. Але наші підрозділи вже встигли зайняти позиції і щільним вогнем зустріли окупантів. Вони спочатку зупинилися, а потім відкотилися назад, залишаючи тіла своїх загиблих і спалену техніку.
Після невдалої спроби з ходу оволодіти позиціями десантників росіяни знову почали вести щільний обстріл і готуватися до наступного штурму. У зв’язку з тим, що єдиним шляхом пересування ворожої техніки і особового складу загарбників через водну перешкоду біля їх позицій – річку Сіверський Донець – залишався автомобільний міст, було вирішено його підірвати. Але вибухівка, яка була там завчасно встановлена, не спрацювала, уламками снарядів пошкодило дроти.
Командир роти викликав сержанта Мороза і поставив завдання знищити цю інженерну споруду будь-яким можливим способом. Треба було діяти негайно, тому що ворог щомиті міг знову піти в наступ. Олег запропонував використати для підриву вантажівку «Урал». Її завантажили великою кількістю вибухівки, і, коли настала ніч, Олег сам сів за кермо машини та з вимкненими фарами самотужки поїхав на міст. Сподівався, що росіяни не очікуватимуть такої нахабності і не одразу його помітять. Діяв рішуче і швидко, але вантажівку помітили і почали обстрілювати прямою наводкою практично зі всього наявного озброєння.
Як згадував потім Олег, панікувати не було часу. Він заїхав на міст, швидко вискочив із машини і під свист куль побіг до якоїсь канави. І вже там, сховавшись у кущах, привів у дію вибуховий пристрій. Потужний вибух практично повністю зруйнував міст. Користуючись пожежею і димом, який прикривав його від ворога, Олег неушкодженим повернувся до своїх. Окупанти були шоковані, вони навіть не очікували, що в них майже під самим носом українські військові зможуть у такий незвичний спосіб знищити важливу інженерну споруду. І хоча Олег не вважав свій вчинок героїчним, для всіх товаришів, побратимів, командирів він був справжнім героєм. Всі розуміли, що здатні на таке можуть бути лише люди з великим серцем і сталевою волею.
10 березня 2022 року Указом президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Україні, вірність військовій присязі головний сержант взводу був нагороджений званням Героя України із врученням ордена «Золота Зірка».
Тоді завдяки подвигу сержанта Олега Мороза українські десантники змогли на певний час затримати просування окупантів і допомогти основним силам підготуватися до оборони на нових позиціях.
Загинув 29-річний Герой України головний сержант інженерно-саперного взводу 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Олег Мороз 10 червня у бою під Слов’янськом. Виконуючи завдання з інженерної розвідки переднього краю оборони, група саперів, у складі якої перебував Олег, потрапила в засідку ворога. Зав’язався запеклий близький бій, під час якого головний сержант зазнав смертельного поранення. Прощання з героєм відбулося 24 червня у Львові.
Вдома на Миколаївщині в нього залишилися мама і сестра. Для них це важка втрата, як і для його бойових побратимів, з якими він разом ділив свою нелегку армійську долю і кожного дня ходив під смертю.
Читайте також: