Сергій Пономаренко пішов у бій проти 20 російських танків

«Главком» розповідає про наших захисників, які мужньо протистоять ворогу  на фронті, віддано захищають рідну землю від російських загарбників, подекуди ціною власного життя. Найбільше, що можемо зробити для наших воїнів – пам’ятати про них, допомагати армії, відстоювати суверенітет України та працювати задля нашої перемоги.

Сергій Пономаренко відчував, що наближається війна. Разом з побратимами та ветеранами АТО з досвідом боїв 2014-2015 рр, чоловік почав розробляти «план дій» на всякий випадок: визначили місця і час збору, «хто за ким заїжджає», якщо рашисти заглушать зв’язок та підуть в наступ.

Досвід на фронті не підвів військових: після перших вибухів ракет в українських містах ветерани зателефонували один одному, оновили план дій, і вже 26 лютого всі вони прибули до з’єднання та були призначені на посади. А 12 березня танкова рота капітана Пономаренка розвантажувалася перед Барвінковим.

Сергій опанував фах танкіста ще в студентські роки, відвідуючи заняття на військовій кафедрі Національного аграрного університету, після закінчення якого він, окрім диплома, здобув кваліфікацію командира танкового підрозділу та отримав звання офіцера запасу.

фото з відкритих джерел

У 2014 році Пономаренко працював керівником мережі супермаркетів. Коли почалась війна на Донбасі, він потайки від рідних пішов до військкомату і згодом обійняв посаду у 3-му окремому танковому батальйоні «Звіробій». Перед відправкою на фронт із навчального центру «Десна» він встиг з’їздити на день народження сина лише на один день.

Відтоді офіцер пройшов досить великий шлях на фронті: починав під Маріуполем, а закінчив під Лисичанськом, у Попасній. Бойові заслуги офіцера 2015 року було відзначено державною нагородою – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Також за роки служби в українській армії Сергій Пономаренко отримав такі нагороди:

• звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі;
• орден Богдана Хмельницького III ступеня (2015) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни;
• нагорода Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
• нагрудний знак «Учасник АТО».

У листопаді 2021-го Сергій Пономаренко пішов з фронту та займався приватним бізнесом. Однак, довго у цивільному житті офіцер не пробув – за півтора року Росія прийшла в Україну з повномасштабним вторгненням. Сергій не міг сидіти осторонь і знову одягнув військову форму.

фото з відкритих джерел

У одному з боїв на Харківщині Сергій здобув найвищу державну нагороду України. Чоловік не вважає свої здобутки сильно особливими, а зазначає, що намагається абсолютно у кожному бою «працювати на максимумі».

Досвід війни у 2014-15 роках відіграв свою роль на фронті війни у 2022 році. Підлеглі Пономаренка знищили щонайменше дев’ять ворожих танків, чому є візуальне підтвердження.  Коли Сергій ухвалив рішення на відхід для поповнення боєкомплекту, ворог застосував артилерію різних калібрів, потужною канонадою не даючи змоги знову вийти на вогневі позиції. Один із українських Т-72 був пошкоджений одразу кількома влучаннями. Однак капітан Пономаренко вирішив знов увірватися на вогневий рубіж на власному танку – щоб не наражати на небезпеку інші. Танк командира Пономаренка успішно виконав маневр, адже екіпаж підтримав Сергія.

Сам Сергій вважає перемогою жовто-блакитний прапор на подвір’ї та українську, якою розмовляють люди. А ще – чесніть до українців та коли ти можеш знайти собі роботу, можеш дитину відвести у нормальний садочок, можеш проїхати по нормальній дорозі.

«Ця війна – це великий шанс для країни, шанс відірватися від оцього якоря – я по-іншому не скажу – яким є російська федерація, яка всі ці 30 років незалежності гальмувала нас у розвитку», – каже Пономаренко.

Сергій зазначає, що у дечому, за якісь 10, 15, 20 років, ми навіть подякуємо росіянам за те, що хай і великими жертвами, але ми зрештою скинемо з себе якір, який нас стримує, гальмує наш розвиток. Військовий вірить, що ми таки станемо квітучою країною.