Закрила свій салон та пішла на фронт з батьком та братом. Згадаймо бойову медикиню Наталію Депу
Жінка здобула дві вищі освіти, працювала косметологом
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Наталію Депу.
Наталія Депа народилася у Львові у 1992 році. Зі слів рідних, з раннього дитинства дівчинка була «енерджайзер». Завжди привітна, усміхнена, при першій потребі бігла на допомогу та дуже любила тварин.
«Її брат – молодший за неї на сім років. Відповідно, вона була не тільки як старша сестра, а як мама. Заводила брата в садок. Після школи робила уроки, потім його забирала, годувала. Ми з дружиною були постійно на роботі. Вона весь час опікувалася братом», – поділився тато загиблої.
Лідерські якості почали проявлятися у Наталки ще в садочку. Гарно вчилася в школі, успішно склала ЗНО та вступила на бюджет у Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького. Отримавши спеціальність ветеринара, була хірургом й рятувала чотирилапих. Згодом здобула другу вищу освіту – лікаря-косметолога та відкрила свій власний косметичний центр.
«Я познайомилася з Наталею на першому курсі у Львівському університеті ветеринарної медицини, – зауважила подруга Наталії Оксана. – Ми разом навчалися. З того часу дружили. Після завершення університету, Наталя за порадою мами пішла навчатися на косметологічні курси. Її мама – майстер з манікюру, Наталя завжди їй допомагала, цікавилася татуажем… Вона настільки захопилася цим, що попри усі успіхи у ветеринарії, обрала косметологію. Мала дуже багато клієнтів. У Наталі була мрія – створити успішний бізнес до 30 років. Поставила собі ціль, і впевнено до неї йшла!»
«Вона дуже любила свою роботу, максимально у ній розвивалася. Фантастично малювала, багато читала. З нею завжди було цікаво спілкуватися. Вона – душа компанії! З мамою вони були подругами. Я раніше ніколи таких міцних стосунків між мамою і донькою не бачила! Вони були дуже близькі. Разом працювали. Наталя – найкраща! Такі друзі трапляються раз на все життя. Я знала, що до неї можна було у будь-яку годину дня і ночі подзвонити, вона завжди підтримає», – додала жінка.
«У дочки були дійсно золоті руки, щоби потрапити до неї на прийом, люди їхали не лише з інших міст, а й з-за кордону. Вона постійно опановувала щось нове у своїй галузі, придбала дороге та передове обладнання. Наталка сама була красивою, такими ж любила робити й інших людей. А ще заряджала всіх навколо своєю позитивною енергетикою», – розповідав журналістам батько Роман Депа.
Активна патріотична позиція була закладена дівчині на генетичному рівні. Ще під час Революції гідності, бувши студенткою, у гарнізонному храмі Петра і Павла Наталія займалася волонтерством (сортувала медикаменти, які передавали на Київ). Часто з батьком та молодшим братом їздила на військово-патріотичні вишколи й поглиблено вивчала бойову медицину.
На початку повномасштабного вторгнення Наталка закрила свій успішний косметологічний салон і за батьком та братом Іваном пішла добровольцем до лав ЗСУ.
«Я записався у новостворену 125-ту бригаду територіальної оборони Львова. Син закінчив Хмельницьку академію прикордонних військ і також поповнив лави цієї бригади. Якось сказав Наталі, що на фронті катастрофічно бракує медиків, а вона мені: «Тату, я піду!» Так донька стала бойовим медиком батальйону, отримала позивний Вітамінка», – розповів Роман Депа.
«Я – мисливець, сина і доньку навчив користуватися вогнепальною зброєю. Коли на навчаннях виявилося, що Наталя дуже добре стріляє, її хотіли перевести у солдати. Але начмед став стіною: «Ви ще можете навчити когось стріляти, а лікувати і проводити хірургічні маніпуляції – так швидко не вдасться навчити!» – поділився батько загиблої.
Свій бойовий шлях дівчина розпочала в Харківській області. Далі був захист Сумщини, Донеччини. У складі 218 окремого батальйону рятувала оборонців у Бахмуті, Часовому Яру, Костянтинівці. Була керівником фельдшерського пункту. Рятувала, і витягувала найважчих поранених. Підтримувала і підбадьорювала. «…Не смій мені псувати показник. Усіх «300» я довезла й тебе довезу, щоб ти мені жив…» – казала важкопораненим.
«У Наталі був досвід роботи в хірургії, добре набита рука, щоб робити ін'єкції. Вона була упевнена у тому, що зможе допомогти хлопцям на фронті. Зрештою, вона і допомагала. За все що бралася – усе їй вдавалося!
В останні місяці їй було важко морально. Коли їхня бригада потрапила під Бахмут, у їхніх рядах почалися втрати. Це було для неї сильним ударом. Попри усі труднощі Наталя продовжувала служити, завжди казала: «А на кого я хлопців залишу?». На фронті кожна людина – на вагу золота! Особливо медики, які мають досвід. А Наталя була на фронті від початку повномасштабної війни», – розповіла подруга загиблої.
«Вона смачно готувала, бійці обожнювали її запашний борщ, в якому була якась певна магія. В Наталки був організаторський хист, вона дбала про комплектацію медичної служби, проводила збори коштів, тому що пальне в них було жахливе й під час евакуації машина глохнула. То ж за свої «бойові» часто ремонтували автівки, заправляли.
У доньки був позивний Вітамінка, вона сама його обрала. У вільний час від служби активно вела сторінку в TikTok, ділилась життям на війні. Хлопці її поважали та у прямому сенсі на руках носили», – зазначив батько медикині.
«Якось під час аварії Наталка надала першу допомогу побратиму з травмою шийних хребців. Він після того подзвонив мені й сказав: «Твоя Наталка якщо не здоров'я, то життя мені точно врятувала». Звісно, приємно було це чути. Пишався донькою й молив про одне – щоб її ангел-охоронець ніколи не полишав. Наприкінці січня я отримав поранення, й потім після лікування мене за станом здоров'я комісували…» – розповів Роман Депа.
За три тижні до трагедії чоловіку вкотре стало зле, тому дочку відпустили додому на пару днів: «Їхні обійми та поцілунки з мамою встигли відзняти, й той ролик був одним з останніх у її соцмережі. Я хвилювався за неї, але Наталка заперечила, що нікуди не лізе й поруч її побратими. До того ж там, на фронті, вона зустріла кохання…» – зауважив батько загиблої.
Окрім побратимів на фронті Вітамінка рятувала котиків та собак, організувавши тісну співпрацю із волонтерами. А після війни мріяла відкрити клініку для тварин. Але ворог, який прийшов на нашу землю і вбиває українців, не дав можливості здійснитися мріям дівчини…
Наталія Депа загинула 9 липня цього року, виконуючи бойове завдання на Бахмутському напрямку.
«Пам'ятаю, як в березні минулого року гордістю горіли очі у тата Романа, коли він розповідав про доньку-медика й сина-офіцера. З якою надією на Перемогу України він повертався на війну, яка для нього почалась у 2014 році. Разом з батьком на фронт пішла й Наталія. Ми збирали ліки, обладнання, все, що треба, та все, що могли. І вірили, що наша молитва й наша допомога вбереже… Не вберегли. За жахливим збігом обставин перед її загибеллю ми отримали відео, в якому Наталія дякує за чергові надіслані ліки, тішиться та посміхається надзвичайно гарною щирою усмішкою…» – розповіла волонтерка Галина Герасим.
«Я і досі не знаю, як загинула моя донька. Мені не розповіли тих страшних обставин. Навіть обійняти її востаннє не змогла. Труну так і не відкрили. Це така трагедія, ніби серце вирвали. Нічого страшнішого немає. Я дуже вдячна своїй дитині, що вона була в моєму житті», – зауважила мама Тетяна Депа.
«Нічого не вилікує той біль. То кусок серця вирвано. То душу вирвано. Це не тільки донечка була, це була ліпша подружка. Хіба цей біль можна чимось вилікувати? Скільки наших дітей тут лежить! Не їхнє тут місце, не їхнє. Вони мали жити, Україну відбудовувати», – додала жінка.
«Ти навчилась бороти страх та паніку, я завжди гордився своїми дітьми... дякую Господу Богу, що ТИ була в моєму житті моя донечко...» – написав після звістки про смерть доньки її батько.
Разом із речами Наталки додому привезли кошенят, яких врятувала медикиня. На фронті кішка принесла їх просто у руки дівчини. Кицю батьки назвали Вітамінкою, в пам'ять про Наталку, котикові дали ім’я Док. Тепер – це їх розрада, адже син Іван продовжує боронити кордони держави у складі Державної прикордонної служби України.
«Вона виконувала наказ, доставляла медикаменти. Разом із Наталкою тоді загинув ще один воїн. Життя розділилось на «до» та «після», бо це дуже боляче – ховати свою дитину, – наголосив згорьований тато. – До труни доньки ми поклали її улюблену косметичку, щоб і там, у Небесному війську, вона продовжувала дарувати красу… Як нам бракує тебе, донечко! А незадовго до загибелі дочки на їхню позицію прибилась кішка та всіх кошенят принесла саме до Наталки, відчувала її велике й добре серце. Донька дбала про тварин, дала їм імена. Після похорону двох із них ми вирішили забрати собі…»
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.