Пішов з життя життя професор Березовський, батько Ольги Богомолець

Сьогодні, 14 листопада, помер професор Вадим Березовський, батько Ольги Богомолець.

Про це Богомолець повідомила на своїй сторінці в Facebook.

«Сьогодні о 18:30 не стало тата... Проф. Березовський Вадим Якимович – завжди веселий, невпинний і невтомний борець за справедливість і довголіття, за освоєння космосу, за збереження парків Києва, за захист Олександрівської лікарні...», – написала Богомолець.

Прощання з Березовським відбудеться в понеділок о 12:00 на Байковому цвинтарі.

«Нам всім тебе буде дуже не вистачати... Любимо тебе...», – зазначила Богомолець.

До відома, Вадим Якимович (Акимович) Березовський – патофізіолог, фахівець у галузі клінічної фізіології та космічної медицини. Доктор медичних наук, професор. Лауреат премії Президії АН УРСР, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, премії ім. О. О. Богомольця.

1950 року поступив на навчання до Київського медичного інституту – лікувальний факультет. По закінченні навчання отримав диплом з відзнакою, працює невропатологом у Луцькій дитячій лікарні, одночасно викладав фізіологію в Луцькому медичному училищі.

1958 розпочав аспірантуру при Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця. Захищає кандидатську, з часом – докторську дисертацію.

Працював молодшим, старшим науковим співробітником, завідувачем лабораторією, відділом фізіології дихання, відділу клінічної патофізіології.

Протягом трьох років читав підготований ним курс лекцій в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка – на біологічному факультеті.

В своїх експериментальних роботах досліджував теплові ефекти збудження у різних ділянках головного мозку собак та пов'язаність з функціональною активністю і місцевим кровопостачанням нервової тканини.

У співпраці з Миколою Сиротиніним першими в Україні використали електрохімічний метод вимірювання напруження кисню в людських живих тканинах та лабораторних тканин.

В ході цих досліджень розробив та впровадив:

• технологію калібрування індикаторного електрода,
• методику стабілізації активної поверхні електрода у біологічному середовищі,
• засоби для запобігання каталітичного виділення кисню при роботі в кислому середовищі.

Напрацював та впровадив у промислове виробництво окситензометр – перший в СРСР прилад для вимірювання напруження кисню в тканинах тварин та людини, за цю роботу вдостоєний премії Президії АН УРСР.

Разом зі співробітниками відділу кардіології створено та запатентовано пристрій дискретного вимірювання систолічного та діастолічного напруження кисню в міокарді.

Був організатором проведення в Києві трьох Всесоюзних симпозіумів: «Полярографічне визначення кисню в біологічних об'єктах» – 1967, 1969, 1972.

Майже щороку брав участь у високогірних експедиціях, по результатах яких 1975 року випустив монографію «Напруга кисню в тканинах тварин та людини».

Будучи керівником відділу фізіології дихання, продовжував напрямок попереднього керівника – професора Є. В. Колпакова, досліджував реакції різних біологічних об'єктів на гіпоксію, по цих дослідженнях 1978 року вийшла монографія «Гіпоксія та індивідуальні особливості реактивності».

Склав реєстр моно- та дизиготних близнюків міста Києва – для дослідження співвідношення вроджених та набутих в процесі онтогенезу особливостей реакцій на гіпоксію, провадив вибіркові дослідження на рівні моря та в умовах високогір'я.

Разом з В. Ю. Горчаковим розробили та створили прилад сурфактометр – для визначення активності сурфактантів.

Результати досліджень вийшли в монографії – «Поверхнево-активні речовини легені» – 1982, та збірці «Сурфактанти легені в нормі та патології» – 1983.

Під час дослідження впливу реакції організму на початкові стадії розвинення гіпоксії, дослідив стимулювальний вплив на секрецію ендорфінів, еритропоетинів, катехоламінів, загальну стимуляцію енергетичного метаболізму. Встановив, що є два відмінних за ефектом дії типи кисневої депривації: саногенна гіпоксія, сприяюча людському здоров'ю та довголіттю та патогенна гіпоксія, здатна ушкодити здоров'я.

У подальших дослідженнях при використанні новітніх мембранних технологій та ефекту «мембранного сита», створює генератори штучного гірського повітря, котрі здатні забезпечити індивідуальне дозування нормобаричної саногенної гіпоксії – прилади «Борей» та «Оротон».

По результатах цих досліджень випустив монографії «Фізіологічні механізми саногенних ефектів гірського клімату» – 1988 та «Введення в оротерапію» – 1998, перевидана в 2002.

Також досліджував біофізичні феномени життєдіяльності як окремих клітин, так і організму в цілому. По цих дослідженнях опублікував «Тлумачник-довідник по фізіології та патології дихання» – 1984, і «Біофізичні характеристики тканин людини» – 1990.

Разом із співробітниками відділу клінічної патології довів здатність гальмувати розвиток алергічних станів та остеопенії бездіяльності під час преадаптації в межах саногенної гіпоксії. Розроблену методику превентивного підвищення резистентності організму було використано в передполітній підготовці космонавта Леоніда Каденюка та дублера Я. Пустового.

Брав участь у 8 міжнародних конгресах і симпозіумах.

Загалом опубліковано 340 наукових робіт та статей, 10 монографій.

Зареєстрував 29 авторських свідоцтв та патентів на винаходи.

Підготував 32 кандидатів та докторів наук.

Серед його робіт, зокрема: «Інструментальна оротерапія в комплексній реабілітації дитячого церебрального паралічу» – разом з В. Ю. Мартинюком та К. В. Яценко, 2008.

Професор Березовський – був активним громадським діячем, організатором акцій проти забудови на території Олександрівської лікарні в Києві. Конфлікт спалахнув через бажання концерну «Житлобуд» побудувати 17-поверховий будинок впритул до корпусів лікарні по вулиці Шовковичній у 2008 році. Березовський разом з представниками ініціативи «Збережи старий Київ» брав у сутичках із забудовниками, після чого проти 76-річного професора було порушено кримінальну справу за побиття будівельника. У 2010 році звинувачення було зняте Печерським судом. 

До слова, перестало битися серце співзасновника Народного руху, одного із символів національного відродження і творця незалежності України, почесного громадянина Тернополя, народного депутата першого демократичного скликання Володимира Колінця.