Повернулась з Австрії, щоб рятувати воїнів в Україні. Згадаймо Наталію Фраушер
Жінка служила в добровольчому батальйоні «Госпітальєри», вона загинула у ДТП напередодні ротації
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Наталію Фраушер.
Наталія Яцун (Фраушер) з позивним Австрійка родом з Кропивницького. Працювала лікаркою до початку війни у 2014 році. Після – рятувала поранених на Донеччині. За два роки до повномасштабного вторгнення РФ переїхала до Австрії, вийшла заміж, разом із чоловіком-австрійцем працювала у приватній клініці.
Жінка обожнювала подорожі – вона побувала у понад сотні країн.
Також Наталія займалася волонтерством – збирала й відправляла в Україну гуманітарні й медичні вантажі. У квітні 2022 року приєдналася до медичного батальйону «Госпітальєри».
Жінка без вагань на початку повномасштабної війни повернулася до України, аби рятувати життя. Але сама загинула у свої 46 років, за три дні до ротації, під час евакуації поранених військових. У Наталії залишилися донька та батьки.
«Я взагалі живу в Австрії, але коли почалася війна – була тут. Люди довкола говорили: «Та чьо ти, яке вторгнення». Я знала. Я, власне, і в Києві була, бо думала, що зараз усе почнеться. Я прокинулася від літаків. Прокинулася, звісно, сповнена рішучості залишатися, йти. Чоловік сказав: «Благаю, приїдь». У мене чоловік австрієць, у нас клініка, я – щелепно-лицьовий хірург. Мій чоловік досить обережний. Я хотіла залишитись, допомагати, але мені довелося повернутися в Австрію. Я повернулася, трохи посиділа і почала вигадувати способи, як виїхати.
В Австрії я займалася гуманітаркою – відправляла фури з медициною, з усім-усім. Кажу: «Я поїду з гуманітаркою». Він: «Я не пущу». Я сказала, що тільки відвідати батьків – обдурила. А сама ж у «Госпітальєрі» та на ротацію. Він дізнався. Перший день – плакав, другий день – погрожував: «Я зараз зателефоную в посольство і тебе депортують!». Третій день він пив. Потім знову ридав, потім розмовляв, підключав дітей, батьків, усіх…» – розповідала Наталія.
Війна, звісно, зовсім інша зараз. Дуже вмотивовані хлопці, солдати. Людина без ступні, аж підстрибує, хоче, щоб швидше зажило все, зробити протез і повернутися на передову. Історія на історії.
Наталія Фраушер
«Для мене це не перший досвід, я й у 14-му році їздила. Я працювала у шпиталі у Зайцевому, але недовго. Мені було морально тяжко. Була інша війна, були так морально підготовлені солдати, люди. Турнікетів не було, шпиталі були голі-босі. Зараз ти заходиш в операційну – у тебе все є: які хочеш затискачі, препарати, волонтери привезуть будь-який шовний матеріал, майже кожен солдат має гарний турнікет, якусь мінімальну аптечку. У 2014 році у солдатів були джгути, вони їх мотали на приклад, і все. Напевно, так, як зараз русня приїжджає. Дуже багато було крововтрат, якихось таких травм, які можна було вилікувати за наявності теперішньої медицини. Не було так багато парамедиків. Госпітальєри – Боже мій! – раз-раз витягли, передали шпиталю. Тоді не було так налагоджено, і внутрішньо я теж була не зовсім готова. Я попрацювала там три місяці і повернулася, бо маю свою роботу, свою сім’ю. Потім їздила також у 2015 році», – ділилася жінка.
«Чи не найбільше Наталія вражала своєю неймовірною людяністю. Коли дізнавалась, що в котрогось пораненого згоріли всі особисті речі, непомітно клала йому гроші. Вона робила це неодноразово, – зазначив колега Дмитро Сачков. – А ще часто покращувала настрій членам свого екіпажу. Бувало, під час відпочинку після важкої поїздки підкрадалась і з усмішкою казала: «А знаєте що? Я вас усіх дуже люблю». Або ж приносила всім морозиво. Хтозна, де вона його там діставала».
Про те, що військова медикиня із позивним Австрійка загинула, першою повідомила керівниця батальйону «Госпітальєри» Яна Зінкевич. Їхній евакуаційний автобус на темній дорозі зіткнувся з військовою вантажівкою, яка стояла на дорозі без освітлення. Автобус «Кракен», обладнаний для підтримки життєдіяльності поранених протягом довгих відстаней між шпиталями, на якому медики вивозили поранених бійців, потрапив у смертельну ДТП 26 червня 2022 року.
«На жаль, в нашій родині Госпітальєрів сталось страшне горе, – написала тоді Яна. – Наш екіпаж автобуса «Кракен» потрапив в страшну ДТП. Зіштовхнувся з військовим КРАЗом. Наше сонечко «Австрійка» після 30 хвилин боротьби за життя, на жаль, померла. Вона отримала ушкодження голови, несумісне з життям».
«Сьогодні в Києві попрощалися з Наталею Фраушер з Інсбруку, Австрійкою з загону «Госпітальєрів». У людини було все. Вона все кинула і поїхала на війну – допомагати рятувати свою землю. Михайлівській золотоверхий собор був повний красивих, благородних українських облич. Жінки і чоловіки, хлопці і дівчата – стояли і плакали. Вона колись декілька разів писала мені як послу з різних питань. Пандемія, вибори… Я намагався допомогти. Сьогодні ось уперше побачилися. Світла пам’ять Вам, Наталю!» – написав після похорону жінки український дипломат, колишній посол України в Австрії Олександр Щерба.
«Я дуже вдячна Яні Зінкевич, яка створила батальйон «Госпітальєри» і залучила мою доньку допомагати нашим захисникам. Наталка виконала свою місію, врятувала багато життів наших воїнів», – сказала мама Наталії.
«Ти могла й далі жити в спокійній Австрії з люблячим тебе Фреді та вухатим Гектором, грати в гольф, пити шампанське, збирати й тоннами відправляти гуманітарку в Україну, передавати допомогу нашій армії, рятувати та вивозити тварин, але тобі треба було бути там… Уся твоя душа рвалася на передову. Ти врятувала сотні людей, зробила те, чого хотіла», – написала подруга загиблої.
«Хочеться лежати. Лежати, щоб крізь моє тіло проростали соняшники. Щоб повіки мої заросли мохом. Щоб не бачити, як Україну топлять у крові, а Росії без наркозу вирізають язик. Але натомість я встаю. І йду гойдатися на гойдалках «починаю жити – починаю вити», – писала Наталія у соцмережах.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.