Рівно 35 років в карцері помер поет і дисидент Василь Стус
Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня
Рівно 35 років тому в ніч на 4 вересня в карцері радянської колонії для політичних в'язнів, іменованої «Перм-36», помер український поет, перекладач, літературознавець, правозахисник Василь Стус.
Василь Семенович Стус народився в селянській родині 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області. У 1939 році батьки переселилися в місто Сталіно (сьогодні Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Василь зі срібною медаллю закінчує Донецьку міську школу та у 1954 році вступає на історико-літературний факультет педагогічного інституту. Ще під час навчання Василь почав писати та перекладати з німецької вірші.
Після здобуття вищої освіти Стус працює вчителем української мови і у 1959 році у «Літературній Україні» публікує свої перші вірші. У вересні 1965 Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом та Юрієм Бадзьом взяв участь в акції протесту закликаючи партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції. Це був перший громадсько-політичний протест в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури.
Після цього за ним постійно слідкували агенти КДБ. Літературна діяльність Стуса та його постійна критика радянської системи призвели до першого арешту у 1972 році. Наступні 8 років за антирадянську агітацію та пропаганду Василь провів в мордовських і магаданських таборах та золотих копальнях. Більшість віршів, що поет писав у засланні, вилучалися та знищувалися.
У травні 1980 року він був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні Василь Стус засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
4 вересня дисидент помер у карцері. За офіційними даними, причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко нарівні з цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами.
Дружина отримала повідомлення про смерть чоловіка вранці 5 вересня. Всупереч її проханню, поховання відбулось без присутності рідних. Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня. Права на перепоховання адміністрація не надавала до завершення терміну ув'язнення. Особисті речі Стуса також здебільшого не повернулись до його родини.
Похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області.
У листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, серед яких були син Стуса Дмитро, син Тихого Володимир, заступник голови Всеукраїнського товариства репресованих Василь Ґурдзан (представляв інтереси матері Литвина), разом із побратимами Юрієм Литвином і Олексою Тихим, що також загинули в таборі ВС-389/36 селища Кучино, поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.
У 2005 році Стусу посмертно присвоєно звання Герой України.
Варто зазначити, що колишній адвокат Стуса, а нині народний депутат Віктор Медведчук вимагає у суді заборонити книжку журналіста й історика Вахтанга Кіпіані про Василя Стуса, бо та містить «висловлювання, які не відповідають дійсності». Сам журналіст назвав позов тиском на свободу слова.
Книга Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» вийшла друком у травні 2019 року.
У ній зібрані ключові документи з колишнього архіву КДБ, які пояснюють, як і за що насправді судили українського дисидента. За словами Кіпіані, ця книжка не лише проливає світло на кримінальну справу, а й дає зрозуміти, якою Василь Стус був людиною.
Віктор Медведчук був державним захисником українського поета Василя Стуса. Його часто звинувачують у порушенні адвокатської етики під час цього процесу. Сам він своєї провини не визнає.
До слова, у серпні 2018 року суспільство збурила інформація актора Геннадія Попенка про те, що зі стрічки нібито на вимогу Віктора Медведчука вирізали сцену фінального судового засідання, у якій той фігурував, як адвокат Стуса. Продюсер Артем Денисов назвав це «фейком» і пояснив, що сцена зникла лише через питання хронометражу фільму.
Режисер Роман Бровко пояснював, що не згадувати Медведчука у стрічці просив син Стуса Дмитро. Зрештою, автори фільму «Заборонений» вирішили сцену з Медведчуком повернути.