Розвідник: «Байрактар» використовують не у найкращий спосіб
«Правда життя полягає у тому, що немає у нас стільки ресурсів, щоби задовольнити кожного військового безпілотником»
Українська армія могла б отримувати більше користі від безпілотників «Байрактар», якби у війську змінили підхід до способів їх застосування. Таку думку у інтерв’ю «Главкому» висловив підполковник, член громадської організації «Аеророзвідка» Ярослав Гончар.
Розвідник розповів, для яких завдань в українські армії використовуються дрони, та зазначив, що універсального безпілотника для будь-яких потреб військових немає.
«Немає універсального безпілотника, який задовільнив би потреби усіх користувачів. Ви праві, коли кажете про артилеристів, тому що одному з його зброєю достатньо безпілотника, який політає пів години на відстань 5-7 км, а іншому артилеристу потрібен безпілотник, який буде літати на 50 км. На цьому прикладі безпілотників я хотів би якраз і пояснити відмінності у способі організації управління нашого війська. Одному артилеристу треба такий безпілотник, другому артилеристу інший, розвіднику ще інший. Радянський спосіб мислення полягає у тому, що кожному з них хочеться купити по безпілотнику, який потрібен саме їм. Такий спосіб мислення продовжує існувати на рівні доктринальних документів. Натомість правда життя полягає у тому, що немає у нас стільки ресурсів, щоби задовольнити «хотєлку» кожного військового. Українська армія фінансово це не витягне, більшість армій світу мають дефіцит активів», – пояснив він.
Ярослав Гончар також розповів про своє бачення того, як потрібно застосовувати безпілотники в армії, щоб підвищити їхню ефективність.
«Безпілотник – це така літаюча платформа з камерою. Він може виконувати як задачі розвідки, так і задачі корегування уражень. Паралельно у нього можуть бути задачі самостійного ураження цілей, як це робить згаданий вами «Байрактар». Враховуючи, що ніколи не буде достатньо активів, логічним було би прийти до того, щоби навчитися управляти дефіцитним активом так, щоби задовольняти потреби більшого кола користувачів.
От у тебе є один безпілотник та дві задачі: пошук інформації для розвідника, корегування ураження для артилериста. У парадигмі радянського війська купуватимуть два безпілотники й хтось буде у дефіциті. Наприклад, задовольнили потребу артилериста. А він виконав свою задачу, вимкнув безпілотник і поїхав на іншу позицію. Але у цей час, коли артилерист переїжджає, його безпілотник міг би продовжити і далі перебувати у небі, працювати, виконувати задачі для інших підрозділів.
Тобто уміння використовувати один актив, задовольняючи потреби кількох різнопланових користувачів і є тією ключовою відмінністю, яка існує між парадигмами мережоцентричних армій та армій платформного типу. І це те, що ми теж намагаємось привнести в українське військо. Це те, з чого я почав розмову, що ми створили підрозділи ISTAR, яким приділяємо велику увагу», – сказав військовий.
Член громадської організації «Аеророзвідка» також вислови думку, що безпілотники «Байрактар» в українській армії використовуються не у найкращий спосіб.
«Байрактар» – шикарна річ, шикарний безпілотник. Проте спосіб, у який він використовується, не найкращий. От він полетів для задач одного користувача, перебуває у повітрі 20 годин і все. Тобто він виконував одну задачу стільки часу. Але ж його час роботи можна було би використати на користь і інших підрозділів, які би потім ділилися отриманою інформацією. Спосіб організації постановки задач та розповсюдження інформації наразі такий, що інші користувачі позбавлені такої можливості. Саме тому питання не у тому, який це безпілотник, а у тому, що спосіб використання такого шикарного й дорогого активу нівелює його цінність», – пояснив він.
Ярослав Гончар також вважає, що розуміння необхідності змін у підході до організації роботи безпілотників у війську у керівництва Збройних сил і держави немає. Водночас він зауважив, що зараз до армії прийшло багато людей, незаангажованих щоденною військовою діяльністю, які більш відкриті до новацій.
«Мені здається, що на тому рівні, де якраз є повноваження на зміну способу організації роботи, цього розуміння немає. Проблему на своїй шкірі відчувають ті, хто з нею стикається, безпосередньо ті користувачі інформації, які перебувають на полі бою. Нормативне регулювання – це Генеральний штаб та Міністерство оборони. Вже багато років держава інформує суспільство про те, що ми рухаємось до впровадження стандартів НАТО, що ми наближаємося до їхніх стандартів, натомість ми досі працюємо у парадигмі, яку я вам описав вище. Очевидно, у керівництва або немає розуміння проблеми, або немає можливості у цьому розбиратися. Тому що в армії НАТО, де спосіб організації геть інший, такої ситуації, як в нас, не виникало би.
Нині до армії призвали багато людей, незаангажованих щоденною військовою діяльністю, вони прийшли з різних галузей суспільного життя. Такі люди більш відкриті до новацій і спроможні до аналізу і тверезої оцінки процесів. З іншого боку, працює нормативне регулювання, коли у тебе є інструкція, у якій написано: «Документ розвідки пересилати у форматі Word, тільки так і тільки туди». І є вибір: або ти пересилаєш інформацію своєму війську зручнішим способом, але порушуєш існуючу нормативну базу, або ти дотримуєшся діючих нормативів і ганяєш документи у форматі Word туди-сюди і не маєш оперативної інформації на місцях та ситуаційної обізнаності про поточну ситуацію.
Важливо усвідомлювати, що проблематика не у площині технології (Word, PDF чи інший формат), а у процесах, що регламентують, як саме використовується технологія. Трикутник «технології – люди – процеси» – це запорука успіху будь-якого проєкту. У нашому випадку йдеться про безпеку всієї нації. Від того, наскільки якісно ми зможемо досягти позитивних змін у покращенні технологій, удосконаленні процесів і підвищенні рівня кваліфікації персоналу залежить майбутнє нашої країни», – сказав Гончар.
Нагадаємо, раніше президент України Володимир Зеленський провів зустріч з главою компанії «Байкар» Халуком Байрактаром, в ході якої обговорили деталі будівництва нового заводу в Україні і ряд спільних проєктів.