Українці 14 січня відзначають свято Василя

Сьогодні, 14 січня, українці святкують одразу кілька свят. Перше - на честь Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії.

Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Також Василія Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.

Історія свята

Народився Василь близько 330 року у грецькому місті Кесарії у знатній побожній родині. Здобувши вищу освіту, він вирішив присвятити своє життя служінню Всевишньому. Прийняв хрещення та усамітнився разом з однодумцями, заснувавши громаду на зразок чернечої.

Через деякий час Василь повернувся до рідного міста та був висвячений у сан диякона, а згодом став єпископом Кесарії Каппадокійської.

За часи свого служіння святитель відзначився ревним захисником віри у Пресвяту Трійцю. Зіткнувшись з жорстокими гоніннями послідовників християнства, які були влаштовані імператором Валентом, архіпастир єдиний з усіх єпископів безстрашно протистояв його владі. Також святитель проповідував та займався добродійністю. Неподалік Кесарії він збудував декілька закладів, в яких могли проживати нужденні.

Першого дня 379 року внаслідок хвороб, спричинених аскетичним способом життя, архієпископ Кесарії відійшов у вічність.

Традиції на день святого Василія

Святий Василь вважається покровителем землеробства, тому 14 січня не тільки йдуть на службу в церкву, але й існує традиція посівання. Посівальник має бути хлопцем, тому що існує повір’я, за яким першим до хати на Новий рік повинен зайти чоловік. Першому посівальнику приділяли найбільше уваги, тому всі намагалися прийти до хати зранку. Важливо посівати зерном, бо це є символ достатку та щастя в сім’ї.

Є традиція готувати багато страв в цей день, щоб кожен гість мав можливість поласувати. Найчастіше готували холодець, свинину та кутю.

Це свято вважається сприятливим для молитов. Господь саме в цей день прислухається до побажань людей.
Деякі сім’ї встановлюють сніп з колосків минулого врожаю, який називають дідух. Це є обрядом і символом нового врожаю. Після свят дідух спалюють, щоб прогнати всю нечисть та нещастя.

Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування — давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім’ї та розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування завжди був в Україні справді народним, позацерковним та незначною мірою відчув на собі вплив християнської церкви. Звідси і його радісне, оптимістичне звучання. До кінця XIX ст. обряд щедрування, увібравши в себе національний колорит та менталітет нашого народу, став явищем народної художньої творчості й таким зберігся і до сьогодні.