Якщо завтра – війна. Чи готовий Київ рятувати людей?
Якими засобами укриття володіє столиця, і наскільки вони готові працювати за призначенням?
Такі різні укриття
Те, що узагальнено в столиці прийнято називати «бомбосховищами», або «укриттями», відповідно до Кодексу цивільного захисту населення називаються «захисними спорудами цивільного захисту», які дуже різняться за своїми характеристиками. Зокрема вони поділяються на пʼять різних типів: протирадіаційні укриття, швидкоспоруджувані захисні споруди, сховища, споруди подвійного призначення та найпростіші укриття. Киянам у випадку небезпеки доведеться мати справу швидше всього з трьома останніми із згаданих.
Споруда подвійного призначення – це наземна або підземна споруда, що може бути використана за основним функціональним призначенням і для захисту населення. Головним із таких обʼєктів для киян залишається, звичайно, метрополітен. Його підземні споруди готові прийняти понад 200 тисяч чоловік, для яких передбачено автономне водопостачання і можливість відгородитися від зовнішнього світу гермодверима товщиною 40 сантиметрів. Правда, запасів продуктів тут (як і в інших сховищах) нема: очікується, що чрез 1-2 доби небезпека мине і люди зможуть повернутися до нормального життя.
Сховище – це спеціалізована герметична споруда для захисту людей від небезпечних факторів, які виникли внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних дій та терористичних актів. Власне кажучи, це і є ті самі «бомбосховища», що особливо активно будувалися в 40-50-х роках під житловими будинками. Це споруди, конструкції та спеціальне обладнання яких передбачають герметичність та автономність життєзабезпечення для 40-100 осіб у режимі використання за призначенням впродовж певного часу (як правило, 48 годин). Їх планування типове: за броньованими дверима декілька кімнаток три на чотири метри, де мало бути все, необхідне для життєдіяльності: душові кабінки, санвузли, вентиляційні шахти, колодязі яких виходять на двір. Їх можна впізнати за характерними «грибками», розміщеними у старих дворах
Свої сховища є у ряду промислових підприємств, особливо у тих, які мають забезпечувати життєдіяльність міста під час особливого стану. Такі споруди передбачалися під кожним крупним столичним підприємством, наприклад радіозаводом, верстатобудівним заводом, навіть під тролейбусним депо на Шулявці є своє сховище. Місткість кожного з них під час спорудження привʼязувалась до чисельності працюючої зміни підприємства. Зрозуміло, що ряд підприємств не пережило девʼяностих років, і сховища, що існували при них наразі зруйновані й закинуті. Хоча в деяких випадках їх вдається зберегти – завдяки орендарям.
Відповідальність за дотримання в належному стані споруд цивільного захисту покладена на місцеві держадміністрації, однак і передача бомбосховищ в оренду і навіть продаж не суперечать Кодексу цивільного захисту. Відповідно до нього захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, з новими власниками лише укладають договір, відповідно до якого у разі необхідності вони зобов'язані будуть підготувати приміщення до експлуатації протягом трьох-п'яти годин. Здавати в оренду не можна тільки обʼєкти, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням (в яких розміщені вузли звʼязку, які розташовані при атомних станціях тощо).
І, нарешті, найпростіше укриття – це неспеціалізовані приміщення, які втім можуть захистити від ураження: підвальні приміщення житлових будинків, підземні паркінги та інші споруди підземного простору включно з підземними переходами і автомобільними розвʼязками. З цим типом сховищ ми стикаємося частіше за все, на нього вказують стрілки з написами «укриття» на стінах наших будинків. Вільний доступ до приміщень за потреби мають надати керівники обслуговуючих організацій, чи власники споруд – на вже згаданій інтерактивній мапі Київради можна знайти номери їх телефонів. Вважається, що у випадку надзвичайної ситуації, найбільше киян будуть переховуватися саме тут.
Доля бомбосховищ за роки незалежності склалася по-різному: деякі з них знайшли нових власників, деякі стояли закинутими до початку російської агресії на Донбасі та в Криму. В 2017 році відповідно до постанови Кабінету міністрів України №138 «Про деякі питання використання споруд цивільного захисту», управлінням ДСНС міста провели інвентаризацію споруд, перевірили їх стан, в деяких випадках там було замінено замки і двері. У 2019 році об’єкти спецпризначення капітально відремонтували на Оболонсько-Теремківській лінії від станції «Контрактова площа» до станції «Либідська». Ці підземні конструкції були побудовані ще у 80-ті роки минулого століття і з того часу вони не обслуговувались, через що було поступово втрачено несучу здатність конструкцій.
В якому це зараз стані?
За підрахунками Головного управління Держслужби України з надзвичайних ситуацій, сьогодні у Києві налічується 515 сховищ (і майже дві тисячі найпростіших укриттів). З них близько 300 перебуває у комунальній власності, інші – у приватній та відомчій. Серед сховищ 202 вважаються «готовими», 217 – «обмежено готовими», ще 96 – «не готовими» для використання за прямим призначенням. Можна припустити, що в провінції, де нерухомість дешевша, а кількість зупинених підприємств більша, ситуація ще гірша. Все ж таки, у столиці орендодавці допомагають підтримувати в підземних приміщеннях нормальний санітарний стан, у деяких влаштовано цілком пристойні офіси, як наприклад, в будинку на Гарматній 29/31, який було виставлено на продаж якраз під час чергових російських маневрів на наших кордонах.
Варто відзначити, що київські укриття активно досліджуються київськими діггерами, у яких давно є свої альтернативні карти київських обʼєктів цивільного захисту із звітами про їх відвідання. Розповімо про деякі з них.
Сховище на Великій Васильківській 111/113 розташовувалось під будинком поруч з палацом «Україна» і нараховувало десять кімнат з міцними бетонними стінами, загальною площею 200 квадратних метрів. Місце відоме київським любителям мистецтва, скільки в 2013 році бомбосховище було переобладнано під картинну галерею 8bit Gallery, орієнтовану на молоде сучасне мистецтво. Окрім митецьких перформансів, на кшталт продажу картин на вагу, тут відбувалися камерні концерти, читалися лекції. Галерея закрилася в 2016 році із скандалом, коли кілька художників звинуватили її власників у привласненні картин. Зараз в цьому приміщенні розміщено хостел.
«Главком» вже свого часу згадував про занедбаний стан, в якому знаходиться потужний колись завод «Трактородеталь» (імені Лепсе): шість основних цехів підприємства стоять закинутими, основні виробничі потужності розпродані або розкрадені,знищено унікальний зимовий сад, а виробничі приміщення здаються в оренду. Подібна доля могла б чекати і захисне укриття, споруджене для працівників заводу на вулиці Вацлава Гавела, 16 площею 1600 квадратних метрів. На щастя, одним з орендарів виявився магазин зброї «Кажан», співробітники якого облаштували у підвалі тир, що з часом набув популярності серед киян.
До речі, неподалік є ще одне масштабне бомбосховище, розраховане на укриття кількох сотень чоловік, яке належить АТ «Меридіан» ім. Корольова. Вхід до нього знаходиться в приміщенні колишньої їдальні «Меридіану» за адресою проспект Вацлава Гавела, 23 і зʼєднаний з нею підземним переходом, прокладеним під проспектом.
Класичне пристосування бомбосховища в мирний час – кафе, більярдний зал, перукарня. Одну з них ми знайшли на вулиці Кирпоноса на Нивках. Особливих перепланувань її нові господарі не зробили, правда двері, що ведуть усередину, уже не броньовані, крім того власники підземного бункеру врахували правила техніки пожежної безпеки, облаштувавши аварійний вихід із свого закладу із настільки стрімкою драбиною нагору, що він став трохи схожим на шахту.
В управлінні цивільної охорони запевняють, що у метро й в укриттях міста можуть за потреби розміститися 2,5-3 млн чоловік. У випадку надзвичайної ситуації їх попереджатимуть з допомогою сирен та автомобілів із звуковою технікою з радіусом дії в 500 метрів. Подальшу інформацію жителі Києва мають отримати з радіо та телебачення. Звукові сигнали можна буде подавати навіть вручну (для цього є спеціальні пристрої на випадок знеструмлення міста). На жаль, вже практично не існує ще одна система комунікації, яка б мала працювати навіть у випадку перебоїв з електрикою – дротове радіо, що колись було підведене чи не до кожної квартири. В Радянському Союзі дротові приймачі розглядалися не тільки як пристрій для поширення пропаганди, але й як інструмент цивільної оборони, завдяки якому вдалося в 1986 році організовано евакуювати населення Припʼяті та Чорнобиля. Хоча були й протилежні випадки: коли повідомлення про учбові тренування населення сприймало всерйоз, потім виникала паніка...
Замовити бункер? Це просто!
Попри те, що зараз не зводяться будинки з вбудованими бомбосховищами, як колись, попит на будівництво укриттів є. Десятки фірм пропонують послуги з будівництва приватного підземного укриття різного розміру та різного рівня комфорту. «Загроза ядерної війни і кліматичної катастрофи – закономірні реалії сучасності, плата за техногенне і військово-технічний розвиток на планеті. Сьогодні, в розвинених країнах, будівництвом приватних бункерів-укриттів вже давно нікого не здивувати... Навіть у міні-бункері може розміститись ціла родина із 2-3 людей, маючи усі необхідні зручності для комфортного та безпечного проживання», – йдеться в одному з рекламних проспектів.
Директор компанії «Бункерстрой» Микола Гриценко сам будував у радянські часи захисні споруди за замовленнями цивільної оборони, а зараз зводить їх для приватних осіб. За його словами, нинішня ескалація напруженості на кордонах не вплинула на кількість замовлень, в той час, як протягом 2014-2016 років попит на сховища виріс приблизно в десять разів –причому майже всі замовлення були з Лівобережної України. Очевидно, більшість із тих, хто хотів захистити себе на випадок війни, зробили це ще до нинішнього загострення.
«Від тих, хто боїться війни, зараз надходить приблизно половина замовлень, інша половина переважно боїться стати жертвою нападу на житло, в тому числі з боку добре озброєного і професійного загону диверсантів. – розповідає він, – хоча більшість наших замовлень змішаного типу. Люди сьогодні віддають перевагу комплексному захисту, який би врахував і ризики військового часу, і техногенного характеру, і природного – таких, як пандемія. Перед початком робіт ми обговорюємо із замовником технічні завдання, пропонуючи йому 10-15 видів різного захисту, а він уже обирає те, що йому вигідніше. Із найекзотичніших були замовлення на сховища, що мали витримати падіння літака та метеориту, а також на сховище, захищене від 5G-випромінювання».
За словами Миколи Гриценка, самий простий броньований погріб зараз обійдеться в еквівалент декількох тисяч доларів, ціна квадратного метра в сховищах типу «стандарт» буде коштувати в межах 40 тисяч гривень. Хоча в ексклюзивних випадках ціна може зрости в багато разів.
Микола Поліщук, для «Главкома»