Загинув, рятуючи мешканців затопленої Херсонщини. Згадаймо Володимира Кавуліча

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Володимира Кавуліча.

Солдат Володимир Кавуліч, позивний Кабанчик, загинув 7 червня 2023 року в Херсоні, рятуючи людей від повені, спричиненої підривом окупантами Каховської ГЕС. Під час надання допомоги місцевим, течія затягнула його човен під баржу. Разом із Володимиром загинув також його побратим. Володимиру Кавулічу назавжди 33 роки.

«Я можу виділити такі ключові риси його характеру, як доброта, чесність, відкритість, сміливість, вірність обраному шляху, послідовність у своїх вчинках, уважне ставлення до близьких, дбайливе ставлення загалом до всього живого – до природи, до тварин. В ході рятувальної операції після теракту на Каховській ГЕС Вова з побратимами рятував не лише людей, а й тварин», – поділилася дружина військового.

Володимир родом з міста Кременчук Полтавської області. Закінчив Супрунівську школу. У 2013 році переїхав до Києва, був учасником Революції гідності. Через рік став добровольцем в російсько-українській війні. У складі «Карпатської Січі» перебував на ротації в селі Піски Донецької області. Був підприємцем, членом громадського об'єднання із захисту учасників бойових дій Києва, балотувався до Яворівської районної ради.

Після початку повномасштабного вторгнення став до лав добровольчого батальйону «Феміда» у складі 124-ї окремої бригади ТрО. Був начальником координаційного штабу батальйону.

«Він ніколи не скаржився, не ставив запитань про те, навіщо брати участь в акціях, навіщо йти на Майдан, навіщо ставати добровольцем в АТО, навіщо бути добровольцем під час повномасштабного вторгнення. І в мене також не виникало таких питань – ні щодо себе, в межах нашої спільної активістської діяльності, ні щодо нього – бо я знала, що це єдиний можливий шлях.

Тому в нас ніколи не виникало бажання виїхати за кордон і десь відсидітись, сподіваючись, що не вручать повістку і нас це якось омине. Нас не може оминути доля нашого народу. Треба не тільки з готовністю приймати цю долю, а брати ініціативу у свої руки й долучатися до спільної перемоги – перемоги над власною малодушністю, безсиллям, страхом, перемоги над внутрішньо-окупаційним режимом і зовнішнім ворогом. Це нескінченний шлях і самовдосконалення, і виборювання волі й кращого майбутнього.

Якою страшною ціною це дається – ми всі бачимо. Але я не питаю, навіщо це все. Ще до всіх трагічних подій, до багатьох втрат – і під час АТО, і під час повномасштабної війни – я знала, що ми повинні боротися, що ми оберемо цей шлях. Я знала, бо і Вова такий, і моя родина така – в нас не було тут жодного конфлікту інтересів. І коли почалася повномасштабна війна, було зрозуміло, що ми не зможемо фізично перебувати поруч, оскільки Вова долучиться знову до захисту держави», – наголосила дружина загиблого.

«24 лютого нас застало у Львові, де ми на той момент проживали вже 1,5 року. Там народився наш синочок Левко, якому було на той час лише п'ять місяців. Буквально в перші дні вторгнення, пересвідчившись, що ми з дитиною в безпеці, Вова поїхав на Київщину, щоб долучитися, як і мій тато, свободівець Едуард Леонов, до лав добровольчого формування «Свобода», у складі якого навесні 2022 року звільняли Ірпінь, Бучу, Гостомель. Після деокупації Київщини вони поїхали на Південь. Там сформувалося перше на Херсонщині добровольче об’єднання «Феміда», командиром якого був мій тато Едуард Леонов. І там вони продовжували захист держави», – додала жінка.

«Коли вороги були під Києвом, Володимир без вагань пішов боронити столицю від загарбників, – розповів Едуард Леонов, командир добровольчого формування «Феміда» 124-ї бригади ТрО. – У складі добровольчого батальйону «Свобода» Кабанчик (таким було псевдо Володимира) форсував річку і звільняв Ірпінь, Гостомель, Бучу... Далі був Південь – палаючий Миколаїв, херсонські степи, вщент знищене ворогами Посад-Покровське».

Після боїв за сам Херсон і його звільнення Володимир готував побратимів до форсування Дніпра з подальшою деокупацією лівобережжя і Криму, звідки родом його дружина. Човни, які Кавуліч приготував для цього, несподівано знадобились для порятунку мирного населення від повені. 

Володимир Кавуліч сформував і очолив добровольчий евакуаційний штаб. Без бюрократії й сторонньої підтримки за перші дві доби він з побратимами врятував понад 130 людей і сотні тварин під шквальним артилерійським вогнем ворога. Коли Володимир укотре прямував на порятунок мирних херсонців, його легкомоторний човен зіткнувся з некерованою баржею, яку несло стрімким потоком. Володимир Кавуліч та його побратим Олександр Бараннік загинули. 

«Він був найбільш люблячим і вірним чоловіком. Найкращим татом для нашого синочка Лева. 5 липня було б 10 років, як ми разом, а 1 вересня ми святкували б 8-му річницю шлюбу…Ніякими словами не передати те, яку він мав добру, світлу і відкриту душу. А також – сильний характер і сміливу вдачу. Він був українцем, громадянином, патріотом і націоналістом. Воїном і захисником. Який усе своє життя любив Україну, боровся за краще майбутнє для неї й загинув, захищаючи людей. Памʼятайте про нього і про всіх героїв, які полягли за Україну. Маємо зробити все для перемоги», – зауважила дружина Володимира.

«Вова був дуже уважним лагідним чоловіком. В подружніх стосунках ми були чесні й щирі один з одним, могли довіритися один одному, підтримати. Ми мали спільні цінності, спільні погляди на життя. Звісно, ми дуже любили нашу дитину. Вова був найкращим татом, він був повністю залучений у процес виховання сина і мав дуже багато планів на спільне майбутнє з ним. І це найважчий аспект цієї втрати – те, що вони з сином не могли довше побути разом. Син дуже любить тата. Він схожий на нього – і світлим чубчиком, і рисами обличчя, і оченятами, і формою брів. Всі це помічають. Та й характером він весь у батька… Левик – наша величезна радість і гордість», – розповіла жінка.

Вдома на військовослужбовця чекали дружина, маленький  син та інші рідні.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.