Спав у ліжечку, коли ворожа ракета влучила в будинок. Згадаймо 9-річного Микиту Левченка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Микиту Левченка.

9-річний Микита Левченко мирно спав у своєму ліжку у двоповерховому приватному будинку в Запоріжжі, коли окупанти посеред ночі почали обстрілювати місто ракетами. Від оселі нічого не залишилось. А Микита, його дідусь, бабуся, улюблений кіт Васька і вівчарка Чара – усі загинули проти ночі 9 жовтня 2022 року. Через місяць родина мала б святкувати перший ювілей хлопчика – 10 років.

Страх, подив та радість – так описав свої відчуття Артем Левченко, коли вперше взяв на руки новонародженого сина. Чоловік добре пам’ятає ці перші миті у статусі «батько». Каже: син був дуже довгожданою дитиною.

Дивлячись на хлопчика, тато з мамою ще не знали, як назвати малюка. Ім’я «прилипло» до нього завдяки прабабусі. «Зателефонувала моя бабуся спитати, як почувається малюк і каже: «Як там мій Микитка?», ми: «Який Микитка?», а бабуся: «Правнучок мій», – пригадав Артем.

Батьки облаштовували дім, за можливістю їздили відпочивати. На комп’ютері зберігали всі-всі світлини малюка, сортуючи по теках: «Листопад 2012», «Грудень 2012» і так далі.

«Микита ріс дуже слухняним, не було таких ситуацій, щоб я підвищував на нього голос. Усі питання ми вирішували, проговорюючи їх», – розповів Артем. 

Хлопчик з народження був дуже допитливим хлопцем і всім цікавився. Любив готувати, малювати, грати на гітарі, мав свою грядку, де вирощував овочі та квіти. Із семи років почав читати «Майнкрафт» у перекладі на українську.

Микита багато часу проводив зі своїм татом Артемом: разом рибалили, складали конструктори, займалися спортом. Хлопчик особливо захоплювався волейболом та плаванням.

«Ми з ним разом багато чого робили: байдарки, гончарня, їздили на конях, готували разом... Завжди, коли їздили на море, він мені казав: «Тат, давай ти наріжеш м’ясо, зелень, а я все замариную і посмажу шашлички сам?» – поділився спогадами Артем Левченко.

Хлопець зростав і щоразу більше зближувався з татом. Друг родини Дмитро Осика розповідає, що між Артемом та Микитою був особливий зв’язок – вони були справжніми друзями.

«Микита згадується мені дуже спокійним та серйозним, а ще – добрим, тихим, розумним. Було помітно, як сильно його любив Артем. Так класно вони проводили час: і на море їздили, і на екскурсії, і на риболовлю», – зауважив Дмитро Осика.

Риболовлю Микита полюбив змалку. Коли мав лише три роки, то вже брався потримати стару бамбукову вудочку. Це стало одним із перших захоплень хлопчика. А з часом їхня кількість лише збільшувалась: байдарки, верхова їзда, гончарне мистецтво, волейбол, плавання і кулінарія.

«Я сам люблю готувати, і навчав цьому Микиту, – поділився Артем Левченко. – Він чудово смажив шашлики. Казав мені: «Татку, м’ясо порубай, мені ще треба помідорчики, кінзу, і я далі сам все замариную та посмажу за своїм рецептом».

Артем працював у будівельній сфері, часто приводив сина на роботу. Микита любив носити молоток, дощечки, цвяхи. А одного разу сказав: «Хочу бути, як ти – будівельником. Будувати ресторани та інші споруди». Тоді Артем, сміючись, відповів синові: «Коли тато стане мільйонером, будеш татовим заступником».

Після розлучення із мамою Микити Артем став, як він сам каже – «татком вихідного дня». Сина забирав до себе щоп'ятниці ввечері.

«А по суботах у нас був такий розклад: встаємо, вмиваємось, робимо зарядку, снідаємо, потім – уроки, а вже опісля – займаємось, чим хочеться. Пам’ятаю, прокидаюсь якоїсь суботи, десь о 9.30, і до сина: «Нумо, все робити?». А він мені: «Я вже з усім впорався, до школи теж підготувався». Його не потрібно було змушувати до чогось».

Артем розповів, що Микита любив порядок, усім цікавився й багато всього вмів. У бабусі та дідуся хлопчик мав свою грядку, де вирощував різні рослини. «Почав із кропу, петрушки, редиски, моркви, а потім пішов вже горох, інші агрокультури, квіти», – зазначив Артем.

Микита любив подорожувати з батьками. Мріяв, радів життю та дарував позитивні емоції навколишнім.

Понад рік тому Артем Левченко поїхав жити та працювати у Баку (Азербайджан). Востаннє бачив сина особисто ще у вересні 2021-го. Але майже щодня вони спілкувались один з одним, зідзвонювались.

Коли почалось повномасштабне вторгнення Росії, Артем був готовий забрати до себе сина, але не вийшло цього зробити. Тож вони продовжували спілкуватись онлайн.

У ніч на 9 жовтня російська ракета влучила у будинок бабусі та дідуся Микити по лінії матері. Хлопчик теж був там, і в момент удару спав у своєму ліжку. Усі вони загинули. Жертвами тієї атаки стали 13 людей.

Артем про трагедію дізнався о п’ятій ранку, йому зателефонував знайомий. «Я до останнього не вірив, що Микита загинув. Думав, що будинок постраждав не весь… Але потім з місця події мені зателефонував вже мій батько: «Сину, навряд чи когось знайдуть живим, від будинку залишилася одна вирва».

Тіло Микити з-під завалів діставали під наглядом дідуся Анатолія (батька Артема).

«Мені все ще не віриться. Моя єдина дитина… Хочеться заснути, прокинутись – а цього ніколи не було», – поділився батько загиблої дитини.

9-річного Микиту поховали між дідусем та бабусею, які загинули разом з ним тієї ночі.

 «Його всі дуже любили. З ним ніколи не було жодних проблем. Золота дитина. І дуже дорослий для свого віку. Мені його так не вистачає... Я завжди йому казав, що пишаюся ним. Ми були не просто батько і син, ми були друзями. Він назавжди з нами…», – сказав батько хлопчика.

У маленького Микити залишились мама Світлана і тато Артем…

Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 9444 і поранили 16940 мирних українців. Серед загиблих – 545 дітей, поранених неповнолітніх – 1156. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.

За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 503 дитини. Ще понад 1100 постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.