Боронив Маріуполь. Згадаймо добровольця Едуарда Горошочка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Едуарда Горошочка.

Едуард був одним із сотень тих бійців, які безстрашно, до останнього, боронили «Азовсталь». Бився за кожний шматок своєї рідної землі, за кожну дитину, за кожну сім'ю, за полеглих друзів. 

Я не відчуваю болю, я не боюся смерті, я готовий померти за свій дім і назавжди залишусь в серцях тих за кого віддам своє життя. В мені тече кров воїна. 

Едуард Горошочок

До полку «Азов» Едуард Горошочок потрапив ще у 2014-му добровольцем. Одразу після Революції Гідності, у якій брав активну участь. Майже два роки він служив у полку, доріс до командира дивізіону, в його підпорядкуванні було 118 осіб.

Саме там, на сході, він остаточно зрозумів, що за Україну потрібно боротися, нещадно ліквідовуючи ворога. Весь 2015-й рік Ед займався тим, що шмат за шматом відвойовував українську землю від окупантів – найманців та регулярних військ.

«Далі – каліцтво. Мене загіпсували та відправили на лікарняний. Коли зняли гіпс, поїхав по Україні подивитися, за що саме потрібно стояти на фронті до кінця. Київ, Кам'янець-Подільський, Хотин, Чернівці, Івано-Франківськ, Тернопіль, Львів, Полтава, Хортиця… Усвідомлення того, що маючи в руках автомат, важко змінювати всю країну», – написав військовий уже згодом.

Саме після надскладної операції Едуард зрозумів, що державі потрібно віддавати, а не вимагати. У 2016 році він повернувся до рідної Полтави й разом із друзями – колишніми атовцями започаткував у місті ГО «Вороскол», основною місією якої стало створення позитивного образу ветерана, а згодом – і залучення побратимів до підприємницької діяльності.

«Я повернувся до мирного життя та почав аналізувати проблеми, які виникають у атовців після повернення із зони бойових дій. А це питання оформлення документів, отриманням землі. Зараз це все вирішується, але хлопці, отримавши землю, часто просто не знають, що з нею робити. Держава не вчить, як розпоряджатися землею. Тому ми вирішили скооперуватися та об'єднати наші зусилля в господарській діяльності», – писав Едуард.

Під Полтавою, у селі Ковалівка, разом з однодумцями Горошочок отримали 42 га землі, на якій вирішили організувати замкнений цикл органічного виробництва, що охоплює землеробство й тваринництво, а також започаткувати розсадник плодово-ягідних культур. Паралельно у мальовничому місці хлопці запланували відкрити реабілітаційно-екологічний центр для колишніх військових. Щоб було де «заземлитися», прислухатися до себе і зрозуміти, куди рухатися далі вже мирними шляхами у житті.

Сам Едуард визнавав, що теоретичних навичок ведення підприємницької діяльності йому бракувало, тому хлопець подався на безплатну програму у Київській школі економіки (KSE). Її започаткували якраз для колишніх атовців. Едуард Горошочок став одним із 30 учасників першої хвилі цієї програми.

«Зараз 2019 рік, я багато читаю різної літератури та розвиваюсь (окрема подяка KSE Kyiv School of Economics), планую майбутнє та досягаю своїх цілей. Можливостей на сьогодні скільки, що не вистачає часу, аби осягнути», – рефлексував згодом Горошочок-студент.

Певний час Едуарду здавалося, що йому вдалося повернутися до мирного життя. Він одружився, у нього народилася дитина. Разом з дружиною будували власний дім, багато мандрували, планували майбутнє вже на своїй землі.

Дружина Олександра Калганова згадує: «…Наприкінці 2020 року мій чоловік став сумним. Наче у нього всередині росла якась тривога. І не в нього одного. В усіх, хто воював з 2014 року, з'явилось дивне погане передчуття. І він вирішив повернутися до свого полку в частину №3057. Я не дуже добре сприйняла це рішення, але змирилась, бо ми сім'я і я мала його підтримати. А він говорив, що має готуватися, бо ворог скоро прийде, хоч і сам не хотів собі вірити».

24 лютого 2022 року о п‘ятій ранку Едуард зателефонував дружині й наказав терміново виїжджати з Києва. У той момент його частина вже виступала з Урзуфу боронити Маріуполь. Чоловік виходив із родиною на зв’язок все рідше – спочатку раз на три дні, потім раз на п’ять. Згодом повідомлення, що живий, передавали близьким ті, у кого ще залишалася така можливість.

Останню смс від чоловіка Олександра отримала 15 квітня. Того дня Ед їй пообіцяв повернутися додому до 26 квітня, на день народження любої донечки Зорянки. Бої за «Азовсталь» точилися вже другий місяць, а повна облога комплексу тривала два тижні. У ніч з 15 на 16 квітня частина оборонців «Азовсталі» здійснила успішний прорив з оточення.

Однак…«25 квітня мені подзвонили з патронажної служби Азовсталі та сказали, що його більше немає. Його звали Ед. Едуард Юрійович Горошочок. Позивний Дед. Старший солдат артилерії окремого полку спеціального призначення «Азов». Він вперше поїхав на війну з Майдану, і був там майже три роки, брав участь у Широкинській операції, був поранений, повернувся додому. І у моє життя прийшла весна, весна, яку вбили на «Азовсталі», – написати ці слова Олександрі вистачило сил лише за пів року після загибелі чоловіка.

«В мені тече кров моїх предків. Вони дивляться на мене з небес, і я не можу осоромити їх, я знаю, вони прийдуть до мене, вони допоможуть, вони стануть поруч у моїй боротьбі зі злом», – писав Ед на своїй сторінці у соцмережі за два тижні до загибелі.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.