Відстоював незалежну Україну ще з часів Революції гідності та АТО. Згадаймо Івана Тимціва

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Івана Тимціва.

31-річний десантник Іван Тимців, позивний Австрієць, загинув 14 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання біля Соледару на Донеччині. 

Іван народився у Львові. Навчався у ліцеї № 46 імені В’ячеслава Чорновола Львівської міської ради. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка». Також закінчив кафедру військової підготовки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Займався приватним підприємництвом. Любив природу та гори.

Був активістом, брав участь у діяльності громадської організації «Сокіл» та партії «Свобода». Брав активну участь у Революції Гідності, зокрема, він був одним з організаторів «Львівського Євромайдану». З 2014-го займався волонтерством. Влітку 2015 року поїхав в зону АТО добровольцем у складі батальйону «Карпатська Січ». Воював у Пісках під Донецьком.

Коли почалася повномасштабна війна, Іван з перших днів вирушив захищати Батьківщину у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Воював у гарячих точках Миколаївщини, Херсонщини та Донеччини.

«Іван був доброю, щирою і відкритою людиною. Любив природу та гори, читати різноманітну літературу. З ним можна було спілкуватись на любу тему. Іван був націоналістом який відстоював свободу та гідність. Він Герой який віддав своє життя за Україну і наше майбутнє», – розповіла сестра Марія Курбаленко.

Хоч із часу випуску Івана Тимціва минуло вже немало років, у рідному коледжі про нього досі відгукуються якнайкраще. Куратор групи, у якій він навчався, зауважив, що хлопець був дуже добрим студентом, який залишив по собі тільки світлі й теплі спогади.

«Згадуючи про Івана, я завжди бачу перед собою надзвичайно добру, відповідальну, порядну людину. Він старанно вчився, був активний, цілеспрямований, чесний і працьовитий. Я не можу пригадати жодної неприємної ситуації, ні одного поганого спогаду, навпаки – такі люди, як він, залишають по собі тільки світло й тепло. Після закінчення коледжу Іван продовжив навчання в Інституті телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки. Згодом брав активну участь у Революції гідності – не просто з перших дні стояв на майдані, а був одним із його координаторів: збирав людей, відповідав за їхню організацію.

З початком повномасштабного вторгнення добровольцем пішов воювати і вже 25 лютого був у військовій частині. Підрозділ, у якому він служив, захищав Миколаїв і в перші тижні війни не дав окупантам просунутися в бік міста. Потім Іван виконував бойові завдання на різних ділянках фронту, а свій останній бій прийняв у серпні минулого року під Бахмутом. На свято Богоявлення, 19 січня, хлопець відзначав би свій 32-й день народження, але цього дня ми разом з його одногрупниками прийшли до нього на могилу.

Загибель Івана змусила мене переосмислити війну, глибше збагнути, яку надвелику ціну ми щоденно змушені платити. Я навіть не можу передати словами, які страшні емоції у мене викликала звістка про втрату такого доброго хлопця, який мав ще довго жити», – зазначив куратор групи Роман Мазяр.

Приятель Івана Андрій Пшик пригадав, що хлопець був справжнім патріотом, який понад усе любив Україну і був готовий пожертвувати всім заради неї.

«Найбільше з Іваном я спілкувався, коли керував молодіжкою «Свободи» у Львові. Іван був надійною людиною, ніколи мене не підводив. Завжди старався прийти на акції, щиро вболівав за наші ідеї. Він не боявся ні «Беркуту», ні поліції, щоразу йшов у перших рядах, був серед тих, хто готовий пожертвувати всім заради України. Іван був справжнім націоналістом. Ще десять років тому казав, що росія – ворог і не потрібно сумніватися, що колись вона на нас нападе. Тоді мало хто дослухався до його слів. А варто б було...

Іван, так само як і я, любив гори. Ми разом піднімалися на Говерлу, таборували на озері Несамовитому, їздили на Яворину. Природа і гори для нього були другим домом. Він почувався там максимально щасливим. Ходити з ним у походи завжди було цікаво, бо його душа жила в горах. Мабуть, зараз вона там… Майбутні покоління українців мають пам’ятати таких воїнів, як Іван. Адже вони своїми мужніми вчинками, послідовністю і стійкістю духу пробили брили москвофільства. Вони дали шанс прийдешньому поколінню жити у вільній державі», – наголосив Андрій Пшик.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.