Зберіг життя всіх своїх хлопців, але загинув сам. Згадаймо Євгена Олефіренка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Євгена Олефіренка.

33-річний командир взводу іноземного легіону Євген Олефіренко загинув 7 липня 2022 року під Бахмутом на Донеччині. Чоловік мав позивний Елвіс (таке прізвисько носив ще з юності за схожість зі знаменитим американським співаком Елвісом Преслі).

Маємо готуватись до важкої і довгої війни. Або вони нас, або ми їх. Вижити може лише один.

Євген Олефіренко

Євген з дитинства цікавився історією України та воєнною історією, тому здобув фах історика у Києво-Могилянській академії. Після початку війни у 2014-му готувався до захисту України, освоював військові спеціальності в Національному університеті оборони. Крім того, вивчав історію в Уппсальському університеті (Швеція).

У мирному житті Євген працював менеджером у готельному бізнесі. Він бачив Україну сучасною, цікавою, успішною країною, яка була би зручним домом для життя і магнітом для туристів з усього світу. Про таку Україну він мріяв і такою її будував щоденною працею.

У перший день повномасштабного вторгнення Росії мобілізувався до 206-го київського батальйону територіальної оборони. Потім перевівся до 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. Був гранатометником і мінометником, навчав іноземних добровольців, які захищають Україну, командував взводом. Брав участь у боях за Миколаїв.

В останні тижні підрозділ Євгена обороняв Лисичанськ на Луганщині. Командир вивів своїх людей у повному складі з напівоточеного міста.

«Загинув мій брат. Загинув Героєм. У бою. На сході України. Захищаючи мене, мою родину, моїх друзів і мою країну. 24-го Євген пішов на війну. Він готувався до цього, як і вся наша сім’я. Він – воювати. Ми – жити, перевіряючи, коли був онлайн. Готувались, але так і не були готовими. Готовими зрозуміти, що тепер такий жаданий онлайн назавжди залишиться лиш цифрою: last seen yesterday at 18:14.

Женя загинув у бою, як справжній воїн. Він був у самому пеклі, зі своїм взводом, як справжній командир. Він стрибав над вогнищем усе життя. Але це полум’я забрало його до себе… Кілька днів тому ми їздили до Женьки на схід. Передавали ще одну машину. Хлопці якраз вийшли з Лисичанська. Вберегли там себе і українські книжки…

Ми бачились не просто годинку, а майже добу. І весь цей час сміялися. Слухали історії, дивувалися і сміялися. Багато. Якщо прощання і мало бути, то саме таким – світлим і теплим», – зауважила сестра загиблого.

У нього залишились дружина, донька, батьки, сестра та брат.

До слова, книжки, які врятували бійці Євген Олефіренко та Станіслав Коваль у переддень захоплення росіянами міста Лисичанська були передані до Центральної бібліотеки ім. Тараса Шевченка для дітей міста Києва.

Саме російська культура є джерелом тих шовіністичних смислів, котрі впродовж століть побуджують московитів до агресії щодо сусідів. Тому вона має піти слідом за кораблем.

Євген Олефіренко

«З Женею ми були одногрупниками, коли він вчився на кафедрі історії в Могилянці. З тих часів мені запам'яталась найбільше його усмішка та легкість, його завзятість та здатність бачити позитивне у всьому. Він був заряджений енергією, мав тисячі ідей, був готовий обговорювати абсолютно різні теми та підтримувати різні авантюри. Він часто виступав та активно відстоював свої ідеї та погляди. Водночас він був людиною, яка робить, а не тільки обговорює, яка каже «так, давайте спробуємо». Женя легко знаходив спільну мову з багатьма людьми і завжди був щирим з кожним…»  – зазначила однокурсниця загиблого.

«З Женею ми були з першого класу школи разом, далі поступили в Києво-Могилянську академію… Женя завжди був патріотом та цікавився історією. У студентські роки Женя вчився грати на бандурі, він був музикантом, грав на гітарі, писав свою власну музику. Це більш важка музика з елементами фольку та блек-металу…

Він став молодшим лейтенантом і після 24 лютого зумів потрапити у лави ЗСУ, хоча мав операцію на очах для корекції зору за місяць до вторгнення. Його спершу не хотіли брати, але він домігся свого. Далі керував взводом та був вірним Україні…Для мене Женя – це взірець любові до Батьківщини, це розум нації та безстрашний Герой, як у коміксах, тільки без масок.  Цю втрату для себе я не можу описати словами і навіть зараз, коли пишу це, плачу.

Одним із бажань Жені було знести пам’ятник українофобу Булгакову на Андріївському узвозі, і ми обов’язково реалізуємо і це, і глобальну мету Жені — перемогти вбивць та ґвалтівників, мародерів та терористів – росіян і викинути їх з нашої землі!» – поділився друг полеглого військового.

Зауважимо, брат загиблого військового – колишній нардеп та експосол України в Канаді Андрій Шевченко.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.