Загинув, прикриваючи товаришів. Згадаймо письменника Максима Петренка
Понад рік військовий вважався зниклим безвісти
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Максима Петренка.
Військовослужбовець Максим Петренко, позивний Доцент, загинув 1 червня 2022 року у селі Студенок Харківської області. Разом із побратимами виконували бойове завдання і потрапили в оточення. Під час бою Максим загинув, прикриваючи товаришів. Захиснику назавжди 38 років.
Максим Петренко народився і мешкав у Києві. Коли хлопцю було 13 років, у нього на очах від серцевого нападу помер його тато. Батько пішов з життя у 38 років. Це стало таким потрясінням, що в Максима з’явилося перше сиве волосся...
У 2008 році юнак закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Комп’ютерний еколого-економічний моніторинг». Під час навчання працював лаборантом кафедри комп'ютерної інженерії. Після закінчення університету працював викладачем в Інституті комп’ютерних технологій. Навчався в Кореї, брав участь і став фіналістом Міжнародних змагань автономних роботизованих платформ Roborace. Пізніше готував до цих змагань і студентів.
Чоловік був активним учасником Революції гідності, входив до складу Самооборони Майдану. У перші дні війни пішов на фронт добровольцем. Став бійцем батальйону оперативного призначення резервістів НГУ. Прослужив два роки. Брав участь у бойових діях у районі Дебальцевого, бився за Слов'янськ. Під час ротацій продовжував викладати. Також Максим був автором літературної збірки «Голос війни: історії ветеранів», книги «Спокійної ночі» та інших.
«Життя змінює, розвиває людину. Майдан завершив мою трансформацію з диванного патріота у дієвого патріота. Я відчував особисту відповідальність за країну. Я знав, що мене не можуть мобілізувати через стан здоров’я, але не бачив себе осторонь. Тільки там, де продовжується боротьба. Не піти було дуже просто. Варто було б лише менше зусиль докладати до пошуку можливостей. Та не так страшно ризикувати втратити життя, як змиритися з тим, що втратиш себе. Такого, якого поважаєш», – розповідав Максим.
«Почати писати мене змусили флешбеки. Вони кидали мене у вир емоцій. Я раз за разом бачив розрив снаряду та відчував удар, що збиває з ніг. Я відчував, що моя підсвідомість вимагає від мене проаналізувати цей досвід. Потім на це наклалося багато чого. Бажання увічнити пам’ять полеглих побратимів. Бажання віддячити за підтримку. Бажання показати, що для мене це все значило. Врешті-решт, бажання залишитися у цьому світі. У якийсь момент бою я повірив, що не виживу», – пригадував чоловік.
Крім програмування та ІТ-сфери, Максим Петренко мав різносторонні зацікавлення. Побудував будинок. Під час будівництва вів блог, мав багато підписників. Був марафонцем. Перші 42 км пробіг у 2012 році. Займався ювелірною обробкою та виготовленням прикрас з натурального каменю. Був активним учасником книжкових Ветеранських наметів і Всеукраїнського форуму військових письменників. Разом з однодумцями досліджував і популяризував нову українську воєнну прозу та комбатантську літературу.
На момент повномасштабної війни очолював кафедру комп'ютерної інженерії Інституту комп’ютерних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». 24 лютого 2022 року добровільно пішов до військової частини. Спочатку захищав Київ, а наприкінці квітня 2022 року виконував службові обов'язки на Донбасі. Максим був старшим стрільцем і аеророзвідником батальйону особливого призначення НГУ імені Кульчицького.
«Максим Петренко був нашим випускником, неймовірно талановитим викладачем та завідувачем лабораторії кіберфізичних систем. У 2022 році він захистив кандидатську дисертацію та очолив кафедру комп’ютерної інженерії. Рівно через два тижні до нас прийшла повномасштабна війна. І Максим, який був добровольцем ще з 2014 року, одразу ж вирішив захищати Батьківщину. Навесні 2022 року Максим пропав безвісти… Увесь колектив і студенти університету сподівались і вірили, що він у полоні. Дива не сталось. Експертиза ДНК підтвердила, що він загинув», – розповіли в університеті, де працював Максим Петренко.
«Максим – неймовірна людина. Він жив, наповнюючи своє життя змістом. Постійно розвивався, намагався зробити щось, що корисне і потрібне людям. Був справжнім, справедливим, чесним, відповідальним. Був патріотом, хоча не належав до жодних патріотичних чи мілітарних організацій. Строгий викладач, але студенти його любили. На його заняттях можна було експериментувати, придумувати, втілювати нові ідеї. Повернувшись з АТО, переймався питаннями меморіалізації, дуже вболівав за збереження пам'яті про полеглих побратимів. Любов до України та громадянський обов'язок були для нього не порожніми словами…» – розповіла подруга Іванна Щербина.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.