Без батька лишися двоє однорічних малюків. Згадаймо матроса Олександра Яковцова

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Яковцова.

11 вересня цього року у боях з окупаційною армією країни-агресора Росії за вільну Україну загинув молодий захисник Олександр Яковцов з Полтавщини. Вдома військового чекали дружина та двоє однорічних синів.

Чоловіка призвали на службу влітку 2023 року. Захисник України служив на посаді навідника гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти морської піхоти. Життя матроса обірвалося в районі населеного пункту Опитне внаслідок артилерійського обстрілу з боку російських окупантів.

«Знову наш народ заплатив своїм сином, – сказала староста округу, з якого був родом військовий. – Ця війна забирає найкращих, наймужніших людей нашого краю. У це неможливо повірити, як і передати весь біль і сум втрати. Ще тільки жити, кохати, та… не судилося. За наше мирне, щасливе майбутнє Олександр віддав найцінніше – життя. Попри молодий вік, він мав золоте серце, був добрим, скромним, працьовитим, відповідальним і завжди готовим прийти на допомогу».

«Здавалося б, ніщо не віщувало біди. Лише два дні Саша не виходив на зв’язок, а на третій день голос у телефоні повідомив: «Ваш син загинув під час артилерійського обстрілу рашистів», – зазначила класна керівниця загиблого.

Олександр народився у Новій Кочубеївці. За 31 рік він багато досяг – добре закінчив школу, здобув вищу освіту, мав улюблену роботу, створив сім’ю.

У школі це був бездоганний учень і добрий друг. Був серйозний не по роках, усе кудись поспішав, але ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Завжди був життєрадісним, веселим, щирим. Не дарма чимало односельців мали за честь взяти його за хрещеного батька своїм дітям.

У 2015 році Олександр почав працювати на підприємстві «Нібулон». Там керівництво одразу ж розгледіло його старанність і професіоналізм, а тому вже незабаром Олександра призначили на посаду головного інженера з обслуговування агрегатів.

На роботі його цінували й поважали. А це ж тато, Юрій Михайлович, найпершим навчив його любити й розбиратися в техніці. Саша ще у шкільні роки часто допомагав батькові в полі, міг вільно керувати трактором, комбайном. Батькам він був надією й помічником.

11 липня цього року чоловік був призваний за мобілізацією до Збройних Сил України. Олександр захищав Батьківщину на посаді навідника гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти морської піхоти першого батальйону морської піхоти. 

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.