Виконував надскладні завдання у складі Третьої штурмової. Згадаймо Миколу Шикерука

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Миколу Шикерука. 

14 листопада «на щиті» з війни повернувся в рідну Плесну Шепетівської громади гранатометник третього механізованого відділення другого механізованого взводу четвертої механізованої роти другого механізованого батальйону військової частини старший солдат Шикерук Микола Вікторович – безстрашний воїн, який воював у надважких умовах та за нашу свободу заплатив страшну ціну – він віддав життя заради виживання України. Про це повідомила Шепетівська міська рада. 

Народився Микола Шикерук 21 жовтня 1998 року у селі Плесна, у працелюбній сільській родині Віктора Миколайовича та Тамари Леонідівни. Був другою дитиною у сім’ї, мав старшу сестру Аліну. Микола з дитинства любив техніку та проводив майже увесь свій час з татом на роботі, в машині на колгоспних полях, між тракторами та комбайнами.

У 2005 році хлопець пішов до першого класу Плесенської ЗОШ І-III ст. Зі шкільних років зацікавився спортом: футболом, волейболом, баскетболом та бігом. 

«Він був крилатий, невиправний оптиміст і життєлюб. З таких, як він, мабуть, Всеволод Нестайко писав своїх Тореадорів. Здавалося, доля прихильна до нього в усьому», – поділилася спогадами директорка Плесенської гімназії Тетяна Капелюх.

Після закінчення школи, у 2016 році, вступив на навчання до Нетішинського училища за спеціальністю «Електрогазозварювальник».

По завершенню навчання, у 2018 році, був призваний на строкову службу. Зважаючи на фізичну підготовку, був зарахований до Національної Гвардії України.

Прослуживши півтора року у війську, повернувся додому і майже одразу поїхав у Київ працювати у сфері озеленення.

Про спорт він не забував, додавши до своїх улюблених дисциплін ще й силові вправи. Микола, повертаючись у Плесну, завжди допомагав батькам по господарству, а у вільний час любив відпочивати з рідними та друзями, був душею компанії, людина-посмішка. Його ніхто і ніколи не бачив засмученим, він умів усім підняти настрій. В нього було чимало планів на майбутнє.

Повномасштабне вторгнення Росії на територію України змінило його життя зі звичного та мирного на тривожне, сповнене небезпеки. Війна застала Миколу у рідному селі і він одразу, не вагаючись, вступив до добровольчого формування для оборони нашої країни. У липні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. На службу був направлений знову ж до Національної Гвардії, але у червні 2023 року – переведений до Третьої Окремої штурмової бригади, де виконував бойові завдання надзвичайної складності.

«Щоразу виходячи з поля бою, він не забував про бойових товаришів. Він врятував багато життів. Але і в цих смертельно небезпечних умовах зберігав посмішку, у будь-якій важкій ситуації завжди знаходив позитив», – згадують його побратими.

Востаннє рідні чули голос Миколи 26 березня 2024 року. Він зателефонував та повідомив, що йде працювати і перетелефонує згодом, адже 27 березня мав привітати сестричку з днем народження. Та замість вітань рідні отримали страшну звістку, що виконуючи бойове завдання, Микола зник безвісти.

З того злощасного дня почався важкий відлік днів без найріднішого…

Найстрашніше – це завжди прокручувати, наче стару плівку у голові останню телефонну розмову і думати про слова, які не були сказані, про вдячність, про дружбу, про підтримку. Промінчик надії для рідних жеврів  довгих 7 місяців, вони до останнього сподівалися знову зустріти та обійняти свою кровиночку… Їм не вистачило часу набутися разом.

«Колі майже ніколи не було вдома: навчання, армія, робота та війна», – пригадує батько.

Але один дзвінок обірвав усі надії, мрії та сподівання. Родина отримала найстрашнішу звістку про те, що їх син, брат – старший солдат Шикерук Микола Вікторович загинув 27 березня 2024 року у бою поблизу Семенівки Покровського району Донецької області, мужньо виконавши свій обов’язок.

Так і не збулася його найзаповітніша мрія про велику, щасливу сім’ю, про світле майбутнє. Страшна війна розпорядилась інакше, не судилося Миколі обмінятися обручками з коханою Софією, яка мріяла стати його дружиною. Весільний коровай, приправлений гіркими слізьми, розломили після похорону захисника.

У вічній скорботі без воїна залишилися батьки, сестра, племінники, бабуся та уся велика родина.

Прощання з Миколою Шикеруком відбулося 14 листопада, тіло героя знайшло вічний спочинок на кладовищі рідного села  Плесна.

14 листопада 2024 року було  оголошено Днем жалоби на території Шепетівської міської територіальної громади.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.