Об'їздив усю лінію фронту: згадаймо волонтера та військового Павла Собка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Павла Собка.

Як людину щиру, принципову й надзвичайно життєрадісну згадують Павла Собка рідні й друзі. Його життєві цінності лежали далеко за межами турбот про накопичення матеріальних статків. На вагу золота для нього були його сім’я та вільна й незламна Україна. Значну частину свого життя він віддав флоту, проте зійшов на берег, щоб стати активним учасником Революції гідності. За цінності, які боронив усе життя, 33-річний Павло Собко загинув 25 квітня 2022 року у боях за Попасну Луганської області.

Павло Собко народився у місті Дудінка (Росія). Дитинство провів на Черкащині. Навчався в Херсонській державній морській академії. Був моряком далекого плавання. Працював на суднах електриком.

З 2014 року був волонтером та об'їздив усю лінію фронту, постачаючи спорядження та гуманітарні вантажі військовим; допомагав дітям з інвалідністю, вихованцям дитячих будинків Черкащини.

Чоловік часто закладав власні кошти, зароблені на морях, щоб придбати необхідне спорядження для військових. Зізнавався, що батько неодноразово казав йому: «Кидай цю справу, їдь заробляти гроші в плавання». Але вже наступного дня телефонував і просив продовжити допомагати українській армії.

Павло Собко був одним з організаторів фестивалю нескореної нації «Холодний Яр», який щороку проходить на Чигиринщині. Окрім безлічі організаційних задач він відповідав і за освітлення території та електрозабезпечення сцени. 

Протягом останніх декількох років Павло працював заступником керівника КП «Міськсвітло» Черкаської міської ради.

З першого дня повномасштабного вторгнення Павло пішов записуватися до тероборони. Сім’ю ж відправив до Естонії, де вони й пробули декілька місяців. Уже за декілька місяців служби Павло Собко відправився на свій перший і, на жаль, останній бій.

«Паша помер у мене на руках. І фактично він забрав собі мою кулю. Ми знаходилися на спостережному пункті, на вістрі наших позицій, бо далі вже були орки. Це була межа приватного сектору й багатоповерхівок. По нас стріляв снайпер, як тільки ми висовувалися. Паша ще встиг написати повідомлення своєму начальнику Віталію Терьохіну: «Уяви, я тільки-но вдруге народився, снайпер влучив між мною та Носенком». Ситуація була така, що якраз була моя черга висовуватися і спостерігати, я не встиг докурити цигарку й Паша мені сказав докурити. І в момент, коли він піднявся, снайпер влучив у нього», – розповів побратим Олександр Носенко.

«Ми з ним були дуже близькі, як бойові побратими, як друзі в цивільному житті, як куми. Він хрестив мою доньку. Напередодні війни ми вирішили разом вступити до тероборони. Хоч Павло мав деякі складнощі зі здоров'ям, але все одно вирішив йти туди. У день початку війни ми зустрілися в пункті комплектування і потрапили в одне відділення. Усі труднощі Павло переносив стійко і заряджав усіх своїм позитивом та впевненістю. Завдяки йому нас забезпечили формою та екіпіровкою», – додав чоловік.

Павла його рідні та знайомі описують як людину невтому й завжди оптимістичну. Попри постійну зайнятість, він завжди знаходив час для своєї сім’ї – дружини, донечки та синочка.

Подружжя прожило у шлюбі 11 років. «Ми познайомилися з Павлом і відразу було відчуття, що це людина, яку я вже знаю, з якою хотілося йти далі по життю», – пригадала жінка.

«Тато був класний, він нас багато чому навчив. Він мене вчив на роликах кататися, Богдана на велосипеді. Тато завжди допомагав під час складних моментів, допомагав з «домашкою» і завжди підтримував нас», – розповіла донька Надійка.

Побратим Сергій Кривошея пригадав, що Павло неодноразово допомагав, поки він був на фронті: «Павла знаю з 2016 року. На той час я вже демобілізувався після участі в АТО. Ми з ним зустрілись на одному заході, познайомились, подружились і коли я підписав контракт, Павло неодноразово приїжджав до нас на фронт і забезпечував усім. Він у волонтерстві віддавав усього себе. Я не уявляв, що він міг померти раніше за мене. Він був справжнім, чесним, відкритим, прямолінійним. Не завжди ми знаходили спільну мову, але все ж ми робили одну справу, тож підтримували один одного».

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.