До останнього прикривав відступ побратимів. Згадаймо Героя України Романа Русника
Військовий захищав Батьківщину з 2019 року
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Романа Русника.
23-річний старший лейтенант Роман Русник, позивний Румун, загинув 9 березня 2022 року під час боїв за місто Кремінна на Луганщині. Командир роти вогневої підтримки 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади прикривав відхід своїх бійців.
Помітивши ДРГ росіян, він, на чолі одного відділення, висунувся в той бік і знищив ворога зі стрілецької зброї. Після чого залишився на відвойованій позиції для подальшої розвідки. Росіяни відправили на місце бою цілий взвод. Українські військові зустріли його вогнем, завдавши ворогу значних втрат. Проте сили були нерівними, старший лейтенант Русник наказав відділенню відступити, а сам залишився прикрити товаришів вогнем. Фактично він одноосібно продовжив бій із ворогом і відвернув його вогонь на себе.
Старший лейтенант Русник посмертно удостоєний звання Герой України.
Роман народився на Закарпатті. З дитинства мріяв бути військовим. Закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. 2019 року поїхав у свою першу ротацію на Донбас.
«Це була дитина, на яку не було за що накричати, – поділилася Марія Русник, мати Героя України Романа Русника. – Гарно вчився, допомагав, закінчив академію з відзнакою. Одразу після випуску потрапив на фронт. «Мій захисник», – із гордістю казала я, а Роман жартівливо наказував: «Відставити плакати!» та обіцяв, що все буде добре».
У свої 23 старший лейтенант Роман Русник і справді справедливо вважався досвідченим та грамотним командиром. Хоч він і не так давно закінчив навчання у військовому виші та отримав перше офіцерське звання, досвіду точно не позичати. За плечима – не одна бойова ротація в найгарячіших точках Донбасу.
Молодий офіцер швидко здобув авторитет навіть серед удвічі старших побратимів і став відповідальним командиром. «Здається, він завжди був у гарному гуморі, так і сипав жартами з будь-якого приводу. Сумувати з Ромою ніколи не доводилось. Та поряд зі смішками була неймовірна впевненість у його грамотних, часто нестандартних рішеннях і в тому, що він завжди прикриє, врятує, підставить плече… Справжній командир! Усі, хто з ним служив, не дадуть збрехати», – зауважили побратими офіцера.
«Захищати Батьківщину – це було його покликання, все мені казав: «Мам, треба тих москалів гнати за будь-яку ціну». Він дуже вірив у нашу перемогу, і робив усе, аби вона відбулась якомога швидше», – розповідала журналістам Марія Русник, мама Героя.
Роман був новим типом командира – молодим, сучасним, зорієнтованим на останні технічні новинки. Наприклад, один із перших використовував дрони.
У командира був позивний Румун, бо зазвичай говорив українською, але коли квапився, то переходив на закарпатський діалект, який не всі розуміли, бо в батальйоні було чимало вихідців із різних областей.
З ротації батальйон повернувся до Ужгорода 19 грудня 2021 року. На місці постійної дислокації мали пробути пів року. Роман Русник винайняв квартиру, планував особисте життя. Адже на той час уже мав тривалі стосунки з медиком їхньої роти Діаною, з якою разом служили. Однак 19 лютого 2022-го військову частину підняли по тривозі й направили на Схід.
Штурми, перемоги, втрати, ухвалення вкрай важливих рішень, від яких залежать десятки життів… Одне з таких рішень він ухвалив 9 березня 2022-го на Луганщині, де зустрів широкомасштабний наступ російських військ.
«Ми обороняли від окупантів населений пункт Кремінна, що на Луганщині, – зазначили побратими старшого лейтенанта. – Поблизу позицій підрозділу Роман помітив ворожу диверсійно-розвідувальну групу. Висунувся в бік противника разом із відділенням. Там йому вдалось швидко знешкодити ворожу ДРГ. Наші бійці залишились на тій позиції для розвідки подальших дій орків. Окупанти відправили взвод на підкріплення та почали напад. Сили були нерівними, та наші воїни завдали значних втрат противнику».
Оскільки кількість окупантів у рази перевищувала, українським воїнам довелось відступати. Аби зберегти життя побратимів, Роман наказав товаришам відходити, а сам залишився прикривати відступ. Завдяки героїчному вчинку друзі лишились живими, сам Роман врятуватись не зміг… Він до останнього прикривав відступ товаришів…
Додому Романа Русника привезла його кохана дівчина Діана, військовий медик. Поховали Героя у рідному селі.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.